Тема: Україно - Московський  міждержавний договір 1654 р. Продовження Національно- визвольної війни 1654 - 1657 рр.

виділені оранжевим, чи синім кьльором слова мають посилання. лікайте на них.

Основні поняття і терміни: 

Українсько-московський договір 1654 р.

 Віленське перемир’я, 

сепаратний договір, 

Українсько-шведсько-трансильванський союз.

Основні дати:

1654 р., 8 січня - Переяславська рада.

1654 р., березень - підписання в Москві «Березневих статей» між козацьким по­сольством і московським урядом.

1656 р., жовтень - укладення союзу з трансільванським князем Дьордем II Ракоці проти Польщі.

1656 р., 24 жовтня - підписання між Московською державою і Річчю Посполитою перемир'я у Вільно.

1656 р., листопад - укладення антипольського союзу між шведським королівством і трансільванським князівством.

1657 р., січень-липень - воєнні дії війська трансільванського князя Дьордя ІІ Ракоці та козацьких полків на чолі з Антіном Ждановичем проти Речі Посполитої.

1657 р., 27 липня - смерть гетьмана Богдана Хмельницького.

Підроблена історія. Переяславські статті

2).  Україно -  московський договір 1654 року

Слово вчителя

Переяславська присяга лише продемонструвала готовність української сторо­ни укласти договір, вона започаткувала оформлення українсько-московських від­носин. Оскільки в січні 1654 р. жодних письмових домовленостей укладено не було, усе мали вирішити перемовини та підписання відповідних документів у Москві.

Однак кожна сторона по-своєму сприймала майбутні відносини. Українська розглядала їх як відносини між державами, московська ж — як виконання цар­ських указів. Українці вважали свою землю власною, здобутою мечем і кров'ю. Московити ж дивилися на територію України, як на землю царя.

Українська сторона розуміла підданство як виконання суто військового обов'яз­ку перед монархом. Москва ж розглядала підданих як царських холопів (рабів). Проте в ході перемовин кожна сторона, виходячи зі своїх тактичних міркувань, не загострювала увагу на своєму баченні договору. Українці визнавали своє підданс­тво й вимагали не порушувати їхні права та вольності, а московські урядовці у від­повідь щедро сипали обіцянки.

На старшинських радах у Корсуні й Чигирині протягом січня-лютого 1654р. гетьман зі старшинами підготували проект договору під назвою Просительні статті. — Він складався з 23 статей. Усі вони були об'єднані ідеєю встановлення рівноправних міждержавних відносин з Москвою, за яких Україна зберігала б свою внутрішню й зовнішню політику вільною та незалежною.

Унаслідок перемовин у Москві протягом 12-21 березня був складений ос­таточний варіант договору, що був скорочений і значно змінений, але  в основному зберігав вимоги української сторони. До того ж цар пообіцяв своїм новим підданим, як наголошувалося «незмінним царським словом», «тримати в нашої величності милостивому жалуванні та догляді, і їм би на нашу государську милість бути надійними».

21 березня 1654 року були затверджені Статті Богдана Хмельницького, або Березневі статті.

«Просительні статті про права усього малоросійського народу»	Царська резолюція, отримана українськими послами
Статті 1, З, 7, 13. Підтверджен­ня давніх прав, привілеїв і вольностей Війська Запорозького	Царська жалувана грамота про збере­ження прав і вольностей гетьмана Б.Хмельницького і всього Війська              За­порозького
Стаття 2. Встановлення 60-ти-сячного козацького реєстру	Окремо від усіх статей визначалася 60-тисячна кількість козацького реєстру і те, що українці самі «розбір зроблять, хто буде козак, а хто мужик»
Статті 4, 15. Збереження місцевої адміністрації та ЇЇ права на збирання податків	Українські урядники — війти, бурмі­стри, райці, лавники — повинні збира­ти всякі доходи (грошима і збіжжям) й передавати їх до царської казни через тих людей, яких пришле цар. Ці ж люди повинні наглядати за правиль­ним збором податків
Статті 8—12, 21.  Визначення  І платні козацькій старшині та коштів  на утримання козацького війська	Встановлення розмірів платні генеральній старшині, у їх володіння (а також полковникам і полковій старшині) надавалися також млини
Стаття 5. Надання у рангове володіння гетьмана Чигирин­ського староства	Царська жалувана грамота про пере­дачу Чигиринського староства під гетьманську булаву
Стаття 6. Право Війська Запо­розького обирати гетьмана	Царська жалувана грамота про збере­ження прав і вольностей гетьмана Б.Хмельницького і всього Війська За­порозького
Стаття 14. Право гетьмана на зносини з іншими державами	Гетьману дозволялося мати відносини з іншими державами за умови повідо­млення царя. Зносини з польським королем і турецьким султаном заборо­нялися без царського наказу
Статті 16, 17. Невтручання мос­ковських урядовців у справи України. Підтвердження козаць­ких прав і привілеїв	Царська жалувана грамота про під­твердження прав і вольностей насе­лення України
Стаття 18. Збереження прав київського митрополита	Підтвердження права київського митро­полита і всього православного духовен­ства на маєтності, якими вони володіли
Стаття 19. Спорядження цар­ського війська під Смоленськ проти польського війська	Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Річчю Посполитою весною 1654 р.
Стаття 20. Утримання москов­ських залог на кордонах із Річ­чю Посполитою	Передбачалося розташування москов­ських військ на україно-польському кордоні
Стаття 22. Захист українських земель від нападів татар	У випадку татарських нападів на укра­їнські землі передбачалася організація спільних україно-московських походів
Стаття 23. Утримання козацької залоги у фортеці Кодак у кіль­кості 400 осіб	Виконання цього прохання було від­кладено до окремого рішення

3. Історичне значення україно-московського договору 1654 року

4. Охматівська битва (1655)

5. Напрямок розвитку зовнішньої політики гетьманського уряду протягом 1654-1657 рр. Робота з підручником

Віленське перемир'я — угода між Річчю Посполитою і Московською державою, досягнута в серпні—жовтні 1656 р. у місті Вільні.

Сепаратний договір (від латин.separatus – окремий, відособлений) – договір, укладений окремо від своїх союзників.

Умови перемир'я:

·     Припинення воєнних дій між Московською державою і Річчю            Поспо­литою.

·     Обидві держави брали на себе зобов'язання не розпочинати перегово­рів про мир зі Швецією.

·     Домовленість про ведення спільних воєнних дій проти Швеції та          Бран­денбурга.

·     Можливість обрання царя Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна Казимира.

 

Історичне значення: Росія нехтувала інтересами України, тому в односторонньому порядку припинила війну з Річчю Посполитою, що порушувало Березневі статті.  Гетьман вирішив шукати нових союзників у боротьбі проти Польщі.

 

Українсько-шведсько-трансільванський союз

Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького

Віденське перемир’я було сприйнято козаками як зрада з боку московського царя.

Б. Хмельницький розпочинає активний пошук нових союзників: намагався створити коаліцію держав за участі Швеції, Семиграддя, Молдови, Валахії, Литви.

Йому вдається домовитися про спільні дії зі шведським королем Карлом X Густавом та семиградським князем Юрієм II Ракоці.

Незважаючи на погрози Московії, Б. Хмельницький разом зі Швецією і Семиграддям (Трансільванією) вирішив продовжувати війну з Річчю Посполитою.

1656 р. Б. Хмельницький уклав договір із Трансільванією (Семиграддям) з князем Юрієм II Ракоці.

До Речі Посполитої Б. Хмельницький посилає експедиційний 20-тисячний корпус на чолі з полковником А. Ждановичем.

Союзникам вдалося взяти Краків і Варшаву.

Утім, згодом ситуація змінилася:

• Річ Посполита отримала підтримку від татар і Австрії;

• семиградського князя Юрія II Ракоці скинули з престолу;

 Швеція вийшла з коаліції через власну війну з Данією;

• семиградські війська капітулювали, а українські — відступили на свою територію.

Все це остаточно підірвало здоров’я хворого Б. Хмельницького і 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помер. Був похований в Іллінській церкві на своєму хуторі Суботові поруч із могилою сина Тимоша.

«У 1664 р. С. Чернецький, захопивши Суботів, наказав викинути для наруги прах Б. Хмельницького і йог осина Тимоша» (Із книги А. Мельника «Боротьба за українську державність (XVII ст.)»).

Трансільванія — князівство, розташоване на території сучасної Румунії.

Особливості Національно-визвольної війни

• Тісний взаємозв’язок і взаємовплив національно-визвольної, релігійної та соціальної боротьби.

• Значний розмах селянської боротьби у 1648-1652 рр., що сприяло утвердженню в Козацькій державі нової моделі соціально-економічних відносин.

• Провідну роль відігравало козацтво.

• Домінування збройної боротьби, яка час від часу набувала надзвичайно жорстокого характеру.

Основні досягнення під час Національно-визвольної війни

• Ліквідація національного гніту — здобуття української національної державності (офіційна назва Військо Запорозьке).

• Послаблення соціального гніту — ліквідація магнатського землеволодіння (фільварків), поширення козацького (хуторського, фермерського) землеволодіння.

• Ліквідація кріпацтва, селяни одержали особисту свободу.

• Ліквідація релігійного гніту — відновлення в правах православної церкви, її самостійне існування.

• Зміцнилися традиції боротьби проти чужоземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народові почуття самосвідомості. Національно-визвольна війна — приклад для наступних поколінь у їхній боротьбі за свою незалежність, зразок мужності й героїзму заради свободи і створення незалежної Української держави.

Причини невдач Національно-визвольної війни українського народу

• Соціальні протиріччя, повстання, різні конфлікти під час Національно-визвольної війни, глибокий розкол всередині українського суспільства значно ослаблювали сили повсталих.

• Відсутність у лідерів чітких політичних орієнтирів, чіткої мети (погляди Б. Хмельницького під час Національно-визвольної війни змінювалися — від автономізму до створення самостійної держави).

• Слабкість новоствореної держави та відсутність надійних важелів управління суспільними процесами.

• Численні прорахунки керівництва, відсутність єдності дій, боротьба між різними старшинськими угрупуваннями за владу, переважання особистих, групових, станових інтересів над національними, державними.

• Постійний зовнішній тиск із боку Речі Посполитої, Туреччини, Московської держави, Кримського ханства.

• Постійне втручання цих держав у внутрішні справи України.

Історичне значення Національно-визвольної війни

• Національно-визвольна війна призвела до створення національної держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до 80-х рр. XVIII ст.

• Пришвидшила формування національної державної ідеї, що стала для наступних поколінь українців прапором у боротьбі за незалежність.

• Сприяла розвиткові національної самосвідомості українців.

• Сформувала нову політичну еліту, яка захищала національні інтереси.

• Збагатила й зміцнила традиції боротьби проти національного, релігійного та соціального гніту.

• Пробудила в народу прагнення боротися за власну незалежну соборну державу.

• Сприяла розвиткові усної народної творчості, літописання, історичної та художньої літератури.

Уроки Національно-визвольної війни

• Події Національно-визвольної війни довели, що тільки утворення власної незалежної держави створює політичні умови для розвитку нації.

• Розбудова держави вимагає значної роботи зі створення ефективного апарату управління.

• Не можна ігнорувати розв’язання важливих соціально-економічних проблем, спрямованих на задоволення інтересів переважної більшості населення.

• Необхідна єдність політичної еліти.

• У боротьбі потрібно захищати насамперед власні національні інтереси.

• Спроби перекласти вирішення національних інтересів на зовнішні держави і здійснення заради цього поступок національними інтересами обертається для нації і держави катастрофою.

Д/З Опрацювати параграф підручника