Тема: Італія в другій половині ХІХ ст.
Виділені оранжевим
чи синім слова містять посилання .Клікніть на них
Особливості розвитку об'єднаної Італії
Очікувані результати
Після уроку учні зможуть:
• характеризувати особливості розвитку Італії;
визначати причини і наслідки утворення Італії;
• висловлювати судження щодо діяльності Джованні Джолітті;
• пояснювати і застосовувати поняття: «урядовий курс», «соціальні реформи», «антимонопольне законодавство».
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: комп'ютер або ноутбук, мультимедійний проектор та екран (мультимедійний комплекс), підручник, атлас, настінна карта, ілюстративний матеріал.
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ
Повідомлення теми та завдань уроку.
II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Вправа «Вибери головне»
• З поданих фактів економічного розвитку Великої Британії оберіть один або кілька та підготуйте розгорнуте пояснення з обґрунтуванням своїх результатів.
Перелік фактів
• Втрата торговельної монополії.
• Відставання в промисловості, особливо в нових галузях — хімічній, автомобільній, електротехнічній та інших.
• Відсталість сільського господарства — неможливість дрібним фермерам (через брак коштів) застосовувати новітні технології, • Активне вивезення капіталу, особливо до США, країн Північної Америки, колоній.
• Початок формування великих монополістичних об’єднань.
• Надходження дешевої продукції з колоній, особливо продуктів харчування.
• Особливість розвитку економіки — активне використання колоній як джерел дешевої сировини, ринків збуту англійських товарів, місць вивезення капіталу.
Робота з таблицею
• Використовуючи текст підручника, заповнити таблицю «Основні напрями діяльності лібералів і консерваторів у Великій Британії».
Орієнтовний вигляд таблиці
Ліберали | • Визнана законною діяльність профспілок і страйки; • на виборах до парламенту запроваджено таємне голосування; • виборча реформа дала право голосу більшості робітників і селян |
Консерватори | • Остаточно скасована заборона на страйки, дозволена діяльність кооперативів; • закони про обмеження робочого дня 54 год на тиждень і про охорону дитячої праці |
Завдання
1. Які основні програмові положення консерваторів і лібералів забезпечили їм перемогу на парламентських виборах кінця XIX ст.?
2. Охарактеризуйте основні ознаки політики В. Гладстона та Б. Дізраелі.
III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Робота з картою
1. Покажіть на карті територію Італії.
2. Продемонструйте, як змінилась її територія в результаті об’єднання 1870 р.
Бесіда
• Розкажіть про особливість розвитку Італії в середині XIX століття та об’єднання Італії 1870 р.
IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Виникнення «проблеми Півдня»
Учитель. В Італії після об’єднання 1870 року почався швидкий розвиток, який супроводжувався зростанням соціальної напруженості та поширенням соціалістичних ідей, громадською ворожістю до колоніальних планів різних урядів, особливо Кріспі, і численними спробами обмеження громадянських свобод.
Уряд, що керував конституційною монархією, проводив політику протекціонізму, збільшував податки і вводив митні бар’єри. Він підтримував людей, що постраждали від стихійних лих, надаючи постраждалим матеріальну допомогу та організовуючи медичну допомогу.
У той же час фактично були заборонені страйки і вільна преса. Все це призвело до зубожіння селян, що набуло катастрофічних розмірів і сприяло радикалізації суспільства та посиленню еміграції в Америку.
Після смерті Віктора Еммануїла II в листопаді 1878 року на престол зійшов його син Умберто І. Вже через декілька днів він пережив перший замах на своє життя в Неаполі.
Під час правління Умберто І частими були соціальні потрясіння. Його політична діяльність була також відзначена авторитаризмом, можливо, через серйозну Довгу депресію (італ. Crisi di fine secolo), коли повстання і бунти, такі як повстання Спілки робітників Сицилії та повстання в Луніджані 1894 року, змусили його ввести надзвичайний стан. У результаті цих та інших серйозних подій був відправлений у відставку уряд Кріспі, а також розпущені соціалістична партія та профспілки.
Повідомлення учнів
Учні, що підготували інформацію, розповідають про заворушення, відомі як «Протест шлунку» 1898 р.
Учитель. У травні 1898 року в Мілані стались заворушення, відомі як «Протест шлунку» (італ. Protesta dello stomaco). 5 травня 1898 року робітники організували страйк на знак протесту проти дій уряду Антоніо Старабба ді Рудіні, покладаючи на нього відповідальність за підвищення цін на продукти і голод, що панував у країні. У відповідь Старабба ді Рудіні оголосив надзвичайний стан. У місто були введені війська — піхота, кавалерія та артилерія, і 7 травня генерал Фіоренцо Бава Бекаріс наказав військам відкрити вогонь по демонстрантах.
За даними уряду, загинуло понад 100 осіб і близько 500 були поранені. Опозиція стверджувала, що загинуло більше 400 людей і 2 000 були поранені. Проте король надіслав телеграму генералові Бава Бекарісу, подякувавши йому за відновлення порядку в Мілані, пізніше нагородивши його Великим хрестом Савойського військового ордену, чим спричинив хвилю критики з боку анархо-соціалістичної та республіканської опозиції.
Зовнішня політика та колоніальні війни
Учитель. У зовнішній політиці Умберто І робив перші спроби колоніальної експансії. Італійська буржуазія претендувала на Туніс що, був анексований в 1881 р. Францією. Після цього відносини між Італією та Францією загострилися. Король неодноразово відвідав Відень та Берлін.
1882 року Італія створила Троїстий союз з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Завдяки цій угоді Німеччина уникнула небезпеки зближення Франції та Італії, а Австрія сподівалась на послаблення руху опору на італійських територіях, що були під її контролем. Багато хто в Італії, однак, ставився з ворожістю до союзу з колишніми ворогами — австрійцями, які, до того ж, володіли територіями, на які претендувала Італія.
У 1880-х роках головним напрямком італійської колоніальної агресії стала Північно-Східна Африка. 1885 р. Італія захопила на африканському узбережжі Червоного моря місто Массауа. Тут висадилися італійські війська, і Італія почала затверджуватися у своїй першій колонії — Еритреї (1885-1896 рр.), а через три роки оголосила протекторат над частиною Сомалі (Італійська Східна Африка, 1889-1905 рр.).
Імовірно, Умберто І прагнув створити велику колоніальну імперію на північному сході Африки, проте цьому завадила нищівна поразка Італії в битві при Адуа в Ефіопії 1 березня 1896 року.
Влітку 1900 року італійські війська входили до складу альянсу восьми держав, які брали участь у придушенні Боксерського повстання в імператорському Китаї. Після підписання «Завершального (або «Боксерського») протоколу», підписаного 1901 року, вже після смерті Умберто, Італія отримала в концесію території в Тяньцзіні.
«Ліберальна ера» Дж. Джолітті
Учитель. У перші роки існування італійського королівства кабінети міністрів складалися з так званої парламентської «правої» — партія, що представляла інтереси великих обуржуазнених поміщиків, а також частини великої буржуазії. «Права» партія на чолі з Мінчетті і Ланца створила загальнодержавний адміністративний апарат, армію і флот, витратила чималі кошти на будівництво залізниць, покликаних економічно зв’язати різні частини Італії.
Зіткнувшись з протидією Ватикану, який після позбавлення папи світської влади закликав католиків бойкотувати італійське королівство, «права» розпустила релігійні організації, конфіскувала і продала з аукціону церковні землі. Всі ці заходи уряду «правої» партії супроводжувалися посиленою експлуатацією та пригніченням народних мас. Для покриття державних витрат, зокрема на субсидії залізничним компаніям, на пенсії колишнім чиновникам дрібних італійських держав, уряд безперервно збільшував податки, особливо непрямі.
Опозицію «правої» партії становила «ліва», у яку входили багато колишніх республіканців на чолі з Депретісом і Кріспа (у минулому видними гарібальдійця). За спиною «лівих» стояли великі фінансисти, промисловці, торговці, економічно зміцнілі після об’єднання і прагнули взяти управління країною безпосередньо в свої руки. «Ліва» виступала в палаті з програмою «економічного відродження країни», надання чинності високих митних тарифів для захисту слабкої італійської промисловості від іноземної конкуренції, укладання торговельних договорів, вигідних промисловцям, а не тільки землевласникам. Бажаючи зменшити невдоволення мас, «ліва» вимагала також кредитів для дрібної буржуазії, зниження податків, розширення виборчого права і деякої демократизації управління країною.
Суперечка між двома фракціями панівних класів була вельми наполегливою. 1876 р. «ліва» нарешті перемогла і очолила уряд. Кабінети «лівої» укладали торговельні договори на більш вигідних для промисловців умовах, розширювали і прискорювали будівництво залізниць і торгового флоту. Під заступництвом уряду «лівої» і значною мірою завдяки його замовленням та субсидіях, а також за сприяння французьких капіталів виростали великі підприємства важкої промисловості, посилювалися банки і акціонерні товариства, проводили іригаційні роботи, реконструювалися міста.
До 1890-х років стерлися будь-якої різниці між цими двома парламентськими угрупованнями. «Ліва» і «права» припинили існувати, поступившись місцем єдиній ліберально-консервативній партії. Але ця нова партія незабаром розпалася на безліч ворожих груп. В Італії в ті роки так і не виникли стійкі і міцні буржуазні партії.
Увечері 29 липня 1900 року в Монці король Умберто І був убитий італо-американським анархістом Гаетано Бреші чотирма пострілами. Бреші стверджував, що він хотів помститися за загиблих під час придушення Бава Беккарісом заворушень у Мілані.
Вбивство спричинило хвилю обурення в Італії. Анархісти та соціалісти дистанціювались від убивства. 29 серпня Бреші був засуджений до довічного ув’язнення. 22 травня 1901 року він помер у в’язниці за загадкових обставин.
Умберто був похований 9 серпня 1900 року в Пантеоні в Римі поряд з батьком. 13 серпня став днем національної жалоби. Умберто був останнім представником Савойської династії, похованим у Пантеоні, оскільки його син та наступник, Віктор Емануїл III, помер у вигнанні та похований в Єгипті.
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
Робота з історичною картою та атласом
• Покажіть на карті:
1) місцевість, де відбувались заворушення 1898 року, відомі як «Протест шлунку»;
2) колоніальну агресію Італії в Північно-Східній Африці.
Робота в групах
• Об’єднавшись у три-чотири групи, підготуйте інформацію про певну сферу внутрішньої та зовнішньої політики Італії наприкінці XIX ст.
Після підготовки матеріалу представники груп презентують результати роботи, які узагальнюють на дошці.
Бесіда
1. Розкажіть про наслідки об’єднання Італії для її подальшого розвитку.
2. Проаналізуйте причини зростання соціальної напруженості в Італії в останній третині XIX ст.
3. Як впливала політична нестабільність на економічний розвиток країни?
4. Визначте особливості розвитку Італії в останній третині XIX ст. — на початку XX ст.
VI. ПІДСУМКИ УРОКУ
Учитель. Італія після об’єднання 1870 року переживала соціальну напруженість, що призвело до зубожіння селян та радикалізації суспільства під час так званої Довгої депресії.
У травні 1898 року в Мілані стались заворушення, відомі як «Протест шлунку», що привело до загибелі сотень людей.
У зовнішній політиці Італія, як член Троїстого союзу, здійснила перші спроби колоніальної експансії до країн Північно-Східної Африки — Еритреї (1885-1896 рр.) та Сомалі (1889-1905 рр.).
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Дати відповідь на запитання і завдання до нього.
3. Вивчити нові історичні поняття та дати.
4. Повторити матеріал підручника та конспекту щодо особливості розвитку США в середині XIX століття.
5. Підготувати запитання з історії Італії та США для виконання випереджального завдання «Історичне фехтування».
Коментарі
Дописати коментар