Тема: Правобережна Україна в останній чверті XVII ст.
Основні дати:
1684—1685 рр. — відновлення козацького устрою на Правобережжі;
1699 р. — прийняття польським сеймом рішення про ліквідацію козацького війська й устрою на Правобережжі;
1702—1704 рр. — повстання під проводом С. Палія;
1712—1714 р. — остаточна ліквідація козацтва на Правобережжі.
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
складання тестів онлайн див. вище.
1) Які чинники вплинули на укладення «Вічного миру» між Московською державою і Річчю Посполитою? Як ця подія позначилася на історичній долі України?
2) Схарактеризуйте Коломацькі статті 1687 р. Визначте їх відмінності від попередніх договорів.
3) Як ви гадаєте, чи сприяла економічна політика гетьмана І. Мазепи його популярності серед селян і козаків?
4) Як позначилась на долі України війна Московської держави з Туреччиною в 1687—1700 pp.?
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Актуалізація знань
1) Які українські землі втратила Річ Посполита в результаті війни з Османською імперією?
2) Якими були наслідки Руїни для Правобережжя?
1. Відродження козацького устрою.
Після гучної перемоги польського короля під Віднем у 1683 р. війна з Османською імперією для Речі Посполитої не скінчилася.
Польща продовжила боротьбу за втрачені українські землі, і, як з’ясувалося, без козацтва це було неможливо. Ще в 1674 р. подільський полковник О. Гоголь був призначений наказним гетьманом. У його відання перейшли Могилівський, Брацлавський, Кальницький і Уманський полки. У 1676 р. польський сейм ухвалив рішення затримати козаків на службі не лише для їх використання у військових цілях, але «як представників панування Речі Посполитої в Україні». Оскільки більша частина Правобережжя була під владою Туреччини, польська влада для козаків виділила землі на Київському Поліссі. У ті часи козаками на цих землях були переважно «шукачі пригод», авантюристи, які були згодні воювати з ким завгодно за дзвінку монету. Козацькі загони більше нагадували загони найманців. У 1678 р. новим козацьким ватажком став Мирон. Він прагнув якомога більше розширити межі території перебування козаків і усунути з цієї території шляхту. Останні дії призвели до конфлікту й позбавили Мирона влади. Але ненадовго. Гетьман А. Могила (1684—1689 pp.)призначив його наказним гетьманом на Поліссі.
Тим часом Ян Собеський розумів, що без відновлення традиційного козацького господарства й устрою неможливо створити повноцінне козацьке військо, яке б стало на перешкоді турецько-татарським нападам. Тому король вирішив узаконити територіальне козацьке військо на землях Правобережної Наддніпрянщини. Відповідно до універсала короля (1684 р.) і сеймової конституції (1685 p.), за козаками затверджувалися вольності, свободи і привілеї, а також дозволялося заселяти землі колишніх семи правобережних полків (Чигиринського, Канівського, Корсунського, Черкаського, Уманського, Білоцерківського і Кальницького).
Процес заселення цих земель очолили старі заслужені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. На відміну від своїх попередників, що опиралися переважно на військовий авантюристичний елемент, вони віддавали перевагу осілому, землеробському населенню. Декларовані пільги привертали сюди жителів Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців із Білорусії та Молдавії.
На теренах, визначених польською владою, було створено чотири територіальні козацькі полки. Богуславський полк очолив полковник Самусь (спочатку він очолював Вінницький), Брацлавський (Вінницький) — А. Абазин, Корсунський — З. Іскра, Фастівський (Білоцерківський) — С. Палій. На території полків влада належала полковникам, сотникам й іншим представникам адміністрації. На місцях поширювалася чинність норм звичаєвого та козацького права. У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, що призначався королем. У 1689—1693 pp. наказним гетьманом був Гришко, а його наступником став Самусь.
Козаки нових полків (2 тисячі були записані до реєстру) брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чимали гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту зі шляхтою, що спалахнув у 1688 р. Але поки йшла війна з Туреччиною, верховна влада Речі Посполитої закривала на це очі.
2. Повстання під проводом Семена Палія 1702—1704 pp.
У 1699 р. Річ Посполита та Османська імперія підписали Карловацьке перемир’я, згідно з яким турки відмовилися від Правобережжя. Для польської шляхти відкрився шлях до повернення у свої маєтки. Цього ж року сейм ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману Самусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак полковники відмовилися виконати це розпорядження і розпочали запеклу боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «Другою Хмельниччиною». На чолі цього повстання став Семен Палій (Гурко), програма боротьби якого містила слова: [він] «поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніяких справ до цієї області; лише він один має право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».
Постать в історії
Народився Семен Гурко на початку 40-х pp. XVII ст. у містечку Борзна на Чернігівщині в козацькій сім’ї. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Потім став козаком Ніжинського полку. Наприкінці 70-х pp. XVII ст. він перебував на Запорожжі, де швидко завоював авторитет серед козаків і отримав прізвисько Палій. Служив у П. Дорошенка. У 1683 p. С. Палій очолив козацький загін, що разом із поляками бився під Віднем. ЯнIII Собеський називав його «віденським богатирем». Після повернення з походу Палій оселився на Правобережжі, але ненадовго. Коли польський уряд оголосив про формування козацьких полків, Палій разом із кількома сотнями запорожців переселився в Південну Київщину, отримав «приповідний лист» короля й зробив центром полку місто Фастів. Під його управлінням перебувала територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків. Почалося швидке освоєння і залюднення цих територій, які Палій планував з’єднати з Лівобережною Гетьманщиною. Але на ці землі прагнула повернутися й шляхта. Козацькі звичаї заважали поширенню панщини, що викликало конфлікт зі шляхтою. Зрештою, дійшло до відкритого протистояння. Загони шляхти стали нападати на «Паліївщину». Ситуацію загострило укладення «Вічного миру» між Польщею і Москвою, за яким Правобережжя залишалося у складі Речі Посполитої. Це перекреслило плани Палія. На всі його звертання до царя взяти Правобережжя під свою руку той відповідав відмовою, натомість пропонуючи Палію з козаками переселитися на Січ. На таку акцію С. Палій погодитися не міг, оскільки це не вирішувало справу визволення Правобережжя від поляків. У 1689 p. С. Палій із загоном козаків напав на Немирів пропольського гетьмана Гришка. Узяти місто не вдалося. Новим гетьманом став Самусь. Палія заарештували й ув’язнили у місті-фортеці Магдебург. За рік козаки його звільнили, і він повернувся до Фастова, де продовжив свою політику.
Відверта боротьба проти Польщі розпочалася у 1701 р. із селянських заворушень на Поділлі й Брацлавщині. Потім вогонь повстання охопив Київщину та Східну Волинь. На бік повсталих перейшли всі правобережні полки.
Робота з документом
З інструкції послам від шляхти Київського воєводства на сейм
(листопад 1701 р.)
Хоч конституція миротворчого сейму 1699 р. всі козацькі війська на ділі заборонила, все-таки бунтівник Палій не хоче підкорятися законам, а також не хоче слухати і виконувати наказів їх милості панів-гетьманів і навіть захопив Фастів, що належить до Київського єпископства, і багаті землі. На захоплених землях він зробив собі кордон на річці Тетерів, козаки ж його зазнають великих утисків, дає на зиму, а також влітку притулок бідним людям; грабує, робить такі наскоки, що загрожує нашій любимій батьківщині (Польщі). Наше воєводство стало поживою для грабіжників... Поставити питання про Палія і його похідний полк і щоб як найефективніше були вжиті заходи, такі, як суворі закони минулого сейму, щоб прийняти рішення про вигнання Палія з нашого воєводства і з Фастова, а також щоб він сам був притягнутий до відповідальності за заподіяні злочини.
Запитання до документа
1) Як прореагував С. Палій на ліквідацію козацтва Польщею?
2) Яких заходів щодо Палія вимагала шляхта?
Розповідь
Коронний гетьман Яблонський спробував захопити С. Палія у Фастові, але на захист міста піднялися всі жителі. Після невдалої облоги міста поляки відступили на Поділля, а козаки Палія опанували терени майже всієї Правобережної України й вигнали звідти шляхту.
Улітку 1702 р. повстання спалахнуло з новою силою, набувши рис національно-визвольної боротьби. У листопаді повсталі захопили оплот поляків на Правобережжі — Білу Церкву, а згодом Немирів. Фактично, усе Правобережжя опинилося в руках повсталих. Для придушення повстання поляки кинули 15-тисячний каральний загін під командуванням Адама Сенявського. Повстання було придушене на Поділлі та Брацлавщині. Про звірства поляків свідчить такий факт, що коли поляки взяли Ладижин, то знищили всіх жителів міста, а полковника Абазина, що потрапив у полон, посадили на палю. За найменшою підозрою у прихильності до повсталих селянам відрізали ліве вухо.
Розвиток повстання відбувався у дуже складних зовнішніх умовах. Ішла Північна війна. Річ Посполита поділилася на два ворогуючі табори: один на чолі із Станіславом Лещинським підтримував Швецію, інший, на чолі з Авґустом II — Росію. Об’єктивно повстання відповідало інтересам Швеції, але лідери повстання сподівалися на підтримку Москви і лівобережного гетьмана.
Ще до початку повстання Палій звертався до царя, а також до Мазепи з пропозицією приєднати Правобережжя. Однак Росія не наважувалася на це, щоб не порушувати умов «Вічного миру» 1686 р. Лише навесні 1704 р. російські війська з українськими козаками, очолюваними гетьманом І. Мазепою, виступили в похід у Польщу, щоб надати допомогу королю Авґусту II у боротьбі зі шведами.
Зі вступом Мазепи на Правобережжя навесні 1704 р. повстанню було покладено край. Палія, як можливого претендента на гетьманську булаву, він заарештував і домігся від царя його заслання до Сибіру. Правобережні землі опинились під управлінням Мазепи, який став правителем об’єднаної Гетьманщини. На цих землях Мазепа проводив обережну політику. З одного боку, було збільшено кількість козацьких полків до семи. Уся старшина, крім Палія, залишилася на своїх посадах. З іншого, каралися «бунтівники» й підтримувалася шляхта.
У 1707 р. ситуація різко змінилася, Правобережжя стало розмінною монетою у великій європейській політиці. Шведський король Карл XII здійснив стрімкий похід проти Польщі, завдавши поразки Авґусту II. Петро І опинився перед вибором: анексувати Правобережжя й тим самим налаштувати проти себе польську шляхту чи залишити Правобережжя у складі Речі Посполитої, підтримавши проросійські сили. Він обрав останнє, уважаючи, що краще мати в Польщі проросійські сили при владі й контролювати всю країну, аніж отримати її частину, а другу частину — вороже налаштовану. Але такий поворот не влаштовував І. Мазепу, який зробив ставку на Швецію, сподіваючись відірвати від Росії й Польщі всю Україну. Проте поразка під Полтавою шведських військ у 1709 р. перекреслила ці плани.
Запитання
1) Чому національно-визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 pp. називали «Другою Хмельниччиною»?
2) Що спільного й відмінного з подіями Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького має повстання під проводом С. Палія?
3. Ліквідація козацького устрою на Правобережжі.
Самостійна робота за підручником
З'ясувати, коли і за яких обставин було ліквідовано козацький устрій на Правобережжі.
Додатковий матеріал
Поразка повстання С. Палія і виступу І. Мазепи не призвели до остаточної ліквідації правобережного козацтва. У 1709 р. із заслання повернувся С. Палій, який став білоцерківським полковником. Це дало новий поштовх до утвердження козацьких порядків. Але наступного року він помер.
У 1711 р. Петро І здійснює невдалий Прутський похід проти Туреччини. За Прутським миром, Росія мала відмовитися від претензій на Правобережжя і вивести свої війська із цієї території. За наказом Петра І українське населення почали зганяти із цих територій на Лівобережжя, що тривало аж до 1714 р.
У 1711—1713 рр. на Правобережжі безуспішно намагався утвердитися гетьман П. Орлик. Зрештою, у 1712 р. польський сейм прийняв рішення про скасування полкового устрою на Правобережжі. У 1714 р. російські війська передали полякам Білу Церкву, а залишки правобережних полків переправились через Дніпро. Польща остаточно відновила свою владу на Правобережжі. Проте ці землі не стали «пусткою». Уже з 20-х pp. XVIII ст. почалося їх інтенсивне заселення і відродження. Але на цей раз уже не козацтво відігравало вирішальну роль у цьому процесі.
Робота з документом
З указу Петра І полковникові білоцерківському Антонові Танському
(23 вересня 1711 р.)
...Тому що, згідно з укладеними з поляками трактатами про вічний мир, тогобічну задніпровську Україну (Правобережжя) з її рубежами, точно в трактатах записаними, належить залишити полякам, — то тамтешнім полковникам із полковою, сотенною і рядовою козацькою старшиною, козаками і іншими, що в підданстві нашому вірно бути бажають, із жінками і дітьми, з їх рухомими пожитками перейти на проживання в Малу Росію, у тамтешні полки, де хто побажає, та з тієї ж сторони від містечка Терехтемирова вниз на Дніпрі, аж до гирла ріки Тясмин, з усіх містечок і сіл жителів перевести в Малу Росію, а тим землям бути пустими завжди, і на них полякам ніяких не поселяти. ...а хто там які свої маєтності має, хутори й інші підприємства залишить, ті від нас, государя, нашої царської величності, в Малій Росії маетностями також нагороджені мають бути. І котрі там під державою нашою нам вірно служили — і надалі служити будуть. Такі ж нашої царської величності укази і в інші задніпровські (правобережні) полки полковникам послані.
Запитання до документа
1) Кому мали відійти правобережні землі?
2) Хто підлягав переселенню з Правобережжя? Куди Петро І переселяв правобережне українське населення?
3) Яка доля визначалася царем правобережним українським територіям?
4) Які компенсації українській старшині передбачалися Петром І за втрачені статки?
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Експрес-опитування
1) За яких обставин і коли відродилося козацтво на Правобережжі?
2) Хто такий С. Палій?
3) Назвіть причини національно-визвольного повстання на Правобережжі в 1702—1704 pp.
4) Як протікало повстання? За яких обставин і як повстання було придушене? Коли польський сейм приймає рішення про ліквідацію козацького устрою на Правобережжі? Коли ця ухвала була здійснена?
Війна Туреччини й Польщі, що тривала в останній чверті XVII ст., поставила на порядок денний питання про відродження козацтва, яке мало стати на перешкоді набігам татар і турок і сприяти господарському відродженню Правобережжя, яке фактично було знелюднене в роки Руїни. Створення козацьких полків у Правобережній Україні відроджувало традиції національного державотворення в цьому регіоні. Вагома роль у цьому процесі належала С. Палію, який кінцевою метою своєї діяльності вважав визволення з шляхетського гніту Правобережної України і відновлення єдності Правобережжя і Лівобережжя в єдиній козацькій державі. Цю мету переслідувало і повстання 1702—1704 рр., яке було спровоковане рішенням польського сейму про ліквідацію козацтва. Незважаючи на те, що дві частини України вдалося на певний час об’єднати, міжнародне становище було не на користь України. Зрештою, через різні обставини Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, а козацький устрій на цих землях був ліквідований.
1) скласти таблицю
заповніть таблицю:
Бахчисарайський мирний договір 1681 р. | «Вічний» мир 1686 р. |
|
|
2) Скласти історичний портрет С. Палія.
Коментарі
Дописати коментар