Опрацювати матеріал за посиланням ГАЛИЦЬКА БИТВА
Додаткова інформація
У західній частині Наддніпрянської України в прикордонних районах між Російською імперією та Австро-Угорщиною в роки Першої світової війни розміщувався Південно-Західний фронт, що був складовою Східного фронту. До нього на початку війни входили 3-тя, 4-та, 5-та й 8-ма російські армії, яким протистояли 1-ша, 2-га, 3-тя й 4-та австро-угорські армії.
Воєнні дії розпочалися бойовими операціями в Галичині. У Галицькій битві 18 серпня — 11 вересня 1914 р. брали участь 700 тис. російських та понад 830 тис. австро-угорських вояків. На початку битви росіяни в прикордонних боях зупинили просування австро-угорців. Після цього 3-тя та 8-ма російські армії під командуванням генералів М. Рузського та О. Брусилова розгорнули наступ на Львів і Галич. Він був успішним і завершився взяттям 21 серпня міста Львова, а наступного дня — Галича. Розвиваючи наступ, російська армія оточила й блокувала добре укріплену фортецю Перемишль і вийшла до річки Віслока, що за 80 км від Кракова. У результаті Галицької битви росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли на карпатські перевали. Утрати австро-угорської армії вбитими, пораненими й полоненими становили 400 тис. осіб, російської — близько 230 тисяч. Плани німецького командування утримати Східний фронт силами однієї Австро-Угорщини зазнали невдачі.
Після Галицької битви ситуація на Півдні загострилася внаслідок вступу у війну на боці Троїстого союзу Туреччини. До Чорного моря через Дарданелли увійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». У жовтні 1914 р., потіснивши британсько-французьку ескадру, вони здійснили обстріл по Севастополю, Одесі, Феодосії та Новоросійську.
Наприкінці осені та протягом зими 1914 р. точилася боротьба російської та австро-угорської армій за Карпатські перевали. Завдяки допомозі німецьких військ остання завадила росіянам подолати перевали. Воєнна кампанія 1914 р. завершилася для Росії переможно, німецький план блискавичної війни провалився. Велику роль у цьому відіграла боротьба на Східному фронті, що примусила країни Троїстого союзу спрямувати сюди значні сили.
У 1915 р. країни Четверного союзу (так називали Троїстий союз після приєднання Болгарії) головний удар вирішили завдати на Східному фронті, щоб вивести з війни Росію. У лютому австро-угорська армія примусила росіян залишити Чернівці. Одночасно з цим тривали запеклі бої російської армії в Карпатах. 22 березня 1915 р. російська армія оволоділа Перемишлем. Унаслідок капітуляції гарнізону фортеці в полоні опинилися 120 тис. вояків австро-угорської армії. Ця подія стала останнім успіхом російської армії в кампанії 1914—1915 рр.
2. Російська окупаційна політика в Західній Україні в 1914—1915 рр.
На території окупованих західноукраїнських земель російська влада утворила тимчасове військове Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Воно проіснувало від серпня 1914 до червня 1915 р. (евакуйовані окупаційні органи існували до липня 1916 р.). Генерал-губернаторство поділялося на чотири губернії — Львівську, Перемишльську, Тернопільську та Чернівецьку. Керівником окупаційної адміністрації став чорносотенець граф Г. Бобринський. Головною метою своєї діяльності на цій посаді він уважав швидке включення західноукраїнських земель до складу Російської імперії за тісної співпраці з місцевими москвофілами та їхніми установами. Г. Бобринський заявляв: «Східна Галичина та Лемківщина — споконвічна корінна частина єдиної великої Русі; у цих землях корінне населення завжди було російським, устрій їх через це повинен ґрунтуватися на російських засадах. Я буду запроваджувати тут російську мову, закон та устрій».
Політика адміністрації генерал-губернаторства стосовно українців та інших етнічних груп мала репресивний характер. В умовах запровадженого на його території воєнного стану закривалася українська преса, заборонялося видавати книги українською мовою, припинялася діяльність українських партій, «Просвіт» та інших культурно-освітніх і громадських організацій. Розгорнулася реорганізація шкіл за російським зразком і переведення їх на російську мову навчання. Навчальні заклади забезпечувалися новими підручниками, написаними російською мовою. Планувалося також русифікувати Львівський університет, але здійснити це не встигли у зв’язку з відступом російської армії.
У жовтні 1914 р. на території генерал-губернаторства розпочалася діяльність жандармського відділу. Його керівник, полковник Мезенцев, зазначав у звіті, що за кілька місяців діяльності відділ здійснив близько 1000 обшуків і 1200 арештів. Адміністрація генерал-губернаторства застосовувала до неблагонадійних осіб депортації. У 1914—1915 рр., за твердженнями Г. Бобринського, його розпорядженнями й військовими з краю до Сибіру та інших віддалених районів було вислано 10 тис. і переселено 2364 особи. Також набуло поширення взяття заручників. 22 вересня 1914 р. у зв’язку з поширенням випадків шкідництва та псування майна вперше було взято заручників. Це були євреї з числа банкірів, підприємців та інтелігенції. У 1915 р. під час відступу російської армії з краю було вивезено 554 (за іншими даними — 700) заручники. Хоча сам Бобринський уважав, що «взяття заручників при відступі армії не має практичного значення» та створює лише зайвий клопіт через турботу про їх утримання.
Робота з термінами та поняттями
Депортація — примусове, за наказом органів державної влади, виселення осіб або груп населення, а інколи й народів, із місць постійного проживання.
Так само, як і українських, у генерал-губернаторстві заборонялася діяльність польських, єврейських та німецьких культурних і громадських організацій. У навчальних закладах було припинено викладання польською, єврейською та іншими мовами. Переслідувань зазнала греко-католицька церква. За розпорядженнями російської адміністрації греко-католицьких священиків заарештовували й висилали до Сибіру. 19 вересня 1914 р. заарештували митрополита А. Шептицького. Його звільнили лише з початком революції 1917 р. Замість греко-католицьких до краю завозили православних священиків і створювали православні парафії зі школами при них. До березня 1915 р. в Галичині відкрили 33 церковнопарафіяльні школи. Цими акціями Російська православна церква намагалася покінчити з греко-католицькою церквою та примусити її прибічників повернутися до православ’я. Із критикою дій російської адміністрації в окупованій Західній Україні виступали діячі загальноросійських політичних партій. Депутати-прогресисти (російські соціал-демократи й трудовики) на засіданнях Державної думи виступили з вимогою відновити в краї віщання українських газет і часописів.
Додаткова інформація
Німецьке та австро-угорське командування, плануючи розгромити Росію, навесні 1915 р. перекинуло із Західного на Східний фронт значні військові сили. Головний удар мав відбутися в Галичині. 30 квітня 1915 р. в районі міст Горліце та Громник німецько-австрійська армія розпочала масову артилерійську підготовку, яка тривала майже добу, а після цього перейшла в наступ. Російські армії, потерпаючи від нестачі озброєння та боєприпасів, відступили. Протягом травня 1915 р. вони залишили Перемишль і відступили за Дністер, у червні втратили Львів, а на кінець місяця — більшу частину Галичини.
У жовтні 1915 р. відступ російської армії завершився на лінії Чернівці — Тернопіль — Дубно — Пінськ — Барановичі — Двінськ — Рига. Австро-німецьке командування не змогло досягти своєї мети й вивести Росію з війни, однак завдало їй відчутних утрат. Російська армія втратила 150 тис. убитими, 700 тис. пораненими та 900 тис. полоненими. Водночас вони залишили Північну Буковину, Східну Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину й Західну Волинь. Відступаючи, російська армія дотримувалася тактики «спаленої землі» — мости, будівлі, залізниці руйнувалися. На Схід вивозилися матеріальні й культурні цінності. Найцінніші експонати за розпорядженням російської адміністрації було вивезено з Наукового товариства ім. Т. Шевченка та Народного дому у Львові. Значна кількість населення була змушена залишити свої оселі. Так, лише в Київському комітеті допомоги біженцям у 1915 р. було зареєстровано 12 тис. біженців із Галичини.
Австрійська влада після повернення до Західної України за розпорядженням віденського уряду мала з’ясувати ступінь співробітництва місцевих українців із російською окупаційною адміністрацією та дослідити утиски населення росіянами. Намісник Галичини доповів про порушення росіянами прав українців під час окупації — закриття культурних і громадських організацій, заборону використання української мови, депортації українців і переслідування греко-католицької церкви. Одночасно з цим австрійські урядовці поновили переслідування москвофілів і тих, кого підозрювали в симпатіях до них. На Буковині переслідування австрійськими та угорськими каральними загонами українців, яких уважали потенційними зрадниками, набули значних масштабів. При цьому до інших національних груп австрійська адміністрація ставилася досить поблажливо. У краї здійснювалися масові арешти та страти українців. Узагалі з Буковини до австрійських концентраційних таборів було вивезено 30 тис. осіб усіх національностей.
4. Участь Українських січових стрільців у воєнних діях 1914—1915 рр.
Участь Українських січових стрільців, незважаючи на їх нечисленність, у бойових діях Першої світової війни була досить помітною. Командування австро-угорської армії використало їх в осінній кампанії 1914 р. в кровопролитних гірських боях на перевалах Карпат. 25 вересня в районі Сянони в бою за Ужоцький перевал прийняв бойове хрещення перший із підрозділів легіону — сотня О. Семенюка. У бою з кубанськими козаками загинули 22 січові стрільці. Командування австро-угорської армії, не враховуючи думку українських старшин, поділило решту легіону на окремі розвідувальні груші по 20 стрільців у кожній і наказало їм збирати інформацію в тилах російської армії. Після невдалих спроб перетнути лінію фронту більшість груп, зазнавши втрат, повернулася назад. Після провалу цього плану 7 жовтня всі сотні УСС зайняли лінію оборони на Бескидах.
У першій половині жовтня січові стрільці брали участь у контрнаступі австро-угорської армії через Карпатські перевали в напрямку на Стрий, Миколаїв і Львів. Заступник начальника Генштабу австро-угорської армії генерал-майор Гефер повідомляв до Відня, що «українські стрільці відзначилися при витісненні російських військ із Карпат». На початку листопада російська армія перейшла в контрнаступ, намагаючись прорватися в Закарпаття. 3—5 листопада 1914 р. в запеклих боях під Синьовидним сотні УСС під командуванням Р. Дудинського, С. Горука, В. Дідушка, К. Гутковського, З. Носковського не лише відстояли свої позиції, а й завдали значних утрат противнику. У полон було захоплено 130 російських солдатів. У районі Тухольки відзначилася сотня стрільців, очолювана Д. Вітовським, яка разом з австрійським бронепоїздом утримувала територію між залізничними станціями Тухолька—Гребенів. 10 листопада січові стрільці отримали перші бойові нагороди — «Медалі хоробрості» II класу.
У грудні 1914 — січні 1915 р. сотні УСС здійснювали охоронно-розвідувальну службу на перевалах Карпат. На початку січня разом з австро-угорськими військами вони перейшли в наступ. У люті морози, долаючи вкриті глибоким снігом круті схили, вони зайняли Славськ й Лавочне. На початок березня стрільці вийшли в район гори Маківка. У цей період командування австро-угорської армії здійснило реорганізацію легіону УСС. Тепер він складався з двох куренів, до яких за австрійським зразком входило по чотири сотні.
28 квітня — 2 травня 1915 р. сотні УСС брали участь у бою за гору Маківка поблизу Славська. Це місце було ключовим пунктом оборони австрійської Південної армії, оскільки не давало російським підрозділам пробитися долинами річок до Тухлі й Славська. Січовики в запеклих сутичках захищали свої позиції. Кілька разів гора переходила з рук у руки. 3 травня австрійське командування вивело звідти УСС унаслідок отриманих ними значних утрат, а наступного дня російська армія захопила гору. У бою за Маківку загинули 42 стрільці, 76 були поранені й 35 потрапили до полону. Полеглих поховали на південних схилах гори, де й сьогодні стоїть пам’ятний знак.
30 травня — 1 червня 1915 р. УСС, беручи участь у наступі німецько-австрійської армії, вели важкі бої з російськими військами під Болеховом. Наприкінці червня вони билися за Галич. Улітку 1915 р. керівники Загальної української ради звернулися до імператора Франца Йосифа з пропозицією збільшити кількість вояків УСС до 12 тис. осіб і реорганізувати легіон у бригаду. Імператор пообіцяв розглянути це питання з командуванням армії. 21 серпня 1915 р. Начальна команда австро-угорської армії створила Перший полк УСС як самостійну військову одиницю у складі 55-ї австрійської дивізії. Його командиром став кадровий військовий Г. Коссак.
У вересні—жовтні 1915 р. УСС вели запеклі бої з російськими військами в подільських степах між річками Серет та Стріпа. Запеклий бій, що перевершував усі попередні, відбувся 9 жовтня — 9 листопада 1915 р. поблизу села Семиківці на Стріпі. Саме завдяки героїзму січовиків він завершився перемогою австро-угорської армії. Утрати УСС становили: 40 загиблих, 80 поранених і понад 100 полонених. Це був другий після Маківки великий бій, у якому полк УСС відзначився надзвичайною хоробрістю й стійкістю. В одному зі звітів німецького командування в цей період зазначалося, що українські стрільці — «найкращий відділ з усієї австро-угорської армії». Незабаром після Семиківського бою полк УСС відвели до тилу, де він перебував до травня 1916 р.
Коментарі
Дописати коментар