Тема: Крах командної економіки. Падіння рівня життя населення. Чорнобильська катастрофа.
опрацювати Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Гісем
§ 17. Поглиблення кризових явищ в економіці. Шахтарський страйк 1989 р. Політичні реформи
«Спроби впровадження ринковихмеханізмів»
|
Причина |
Захід |
Рік |
Наслідок |
|
|
Позитивні |
Негативні |
|||
|
Системна криза радянської
економічної моделі |
Легалізація приватної
діяльності (30 видів виробництва і послуг) |
1988 р. |
1. Розвиток кооперативного
сектору тв індивідуальної трудової діяльності |
1. Встановлення дуже високих
цін (?) 2. «Відмивання грошей
тіньової економіки» 3. «Вимивання» ресурсів з
державних підприємств |
|
Узаконення довгострокової
аренди землі (до 50 р.), якщо орендар самостійно розпоряджатиметься всією
виробленою продукцією |
.
1988 р. |
1. Право колгоспів самім
визначати площу індивідуальних ділянок і поголів’я худоби в особистому
господарстві (?)
|
1. Районна
влада фактично продовжила планувати виробництво колгоспів та поставки державі 2.
Відсутність у селян с/г техніки та
необхідної економічної інфраструктури 3. Опір
орендарям зі сторони місцевої влади 4.
Зазвичай оренда не більше 5-10 років 5.
Юридичні «діри» (договори набували законної сили тільки в разі, якщо особи укладали
їх без права заповіту й спадкування) |
|
|
Законодавче закріплення
моделі регульованої ринкової економіки |
Червень 1990 р. |
1. Деномінація – обмін
100-рублевих купюр (як захід зменшення грошової маси). |
1. Підвищення цін у 2—10
разів |
|
У ході проведення економічних реформ можна
виділити три етапи.
Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було
соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого
впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але
невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних
структурних змін в радянській економічній моделі.
Реформа М. Рижкова - Л. Абалкіна
(1987–1989 рр.), суттю якої була формула "самостійність",
"самофінансування", "самоокупність". В основі реформи
лежало дві складові:
·
а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон
"Про державне підприємство та об'єднання");
·
б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами "Про
кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" та ін.).
Концепція переходу до регульованої
ринкової економіки (1990–1991 рр.), суттю якої було запровадження під
контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи та
методи переходу до ринкових відносин (Явлінський, Шаталін).
Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього
стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших
верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому
підприємницькому секторі – "економіки казино", коли головним стало не
виробництво, а продаж товарів в найкоротші терміни за максимальними цінами з
метою отримання максимуму прибутку.
Спроба економічної реформи в СРСР хоч і
була кроком у напрямку до ринку, але дії керівництва країни були не до кінця
продумані й послідовні. Стара система піддалася серйозному ударові, а нова так
і не була створена. Власником підприємств, що одержали певну економічну
самостійність, залишалася держава, а це призводило до того, що директори
прийнялися збагачуватися самі, не особливо піклуючись про розвиток і
модернізацію виробництва.
Порушення колишніх
планово-адміністративних важелів спричинило подальше збільшення
кризи, що рано або пізно однаково б відбулася, але, імовірно,
розвивалася б не настільки стрімко. Підвищення зарплатні на тлі зниження
виробництва призвело до інфляції, дефіцитною стала вся продукція легкої
промисловості й продукти харчування. Горбачов з улюбленця перетворився в
одіозного лідера, винуватця розвалу, що охопив все народне господарство. У
країні ріс страйковий рух, робітники були незадоволені погіршенням постачання,
почався їхній відтік у незалежні профспілки.
Влітку 1989 р. у розхитуванні основ радянського тоталітарного ладу взяли
участь представники робітничого класу, незадоволені своїм соціально-економічним
становищем. Сигналом до масових виступів послужив страйк шахтарів Кузбасу. В
Україні першими застрайкували гірники шахти "Ясиноватская-Глубокая"
(15 липня 1989 р.) у Макіївці; потім епіцентр подій перемістився в Донецьк. У
страйку взяли участь 182 шахти. Робітники вимагали надання економічної
самостійності шахтам, підвищення заробітної плати, вирішення житлово-побутових
проблем у робочих селищах. Страйк припинився тільки 30 липня, коли наляканий
уряд пообіцяв задовольнити майже всі вимоги шахтарів.
Значним етапом було прийняття у серпні
1990 р. закону про економічну самостійність України. Закон проголосив
такі основні її принципи: власність народу республіки на її національне
багатство і національний дохід; різноманітність і рівноправність різних форм
власності та їх державний захист; повна господарська самостійність і свобода
підприємництва.
На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо
помітно тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося
зниження продуктивності суспільної праці та національного доходу, падіння
обсягів промислової продукції.
З метою подолання цих негативних явищ
вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України
ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств.
Загальносоюзна власність на території України була перетворена у
республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова і
митна служби.
Було здійснено ряд прогресивних
перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром
реорганізували у Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми
сільськогосподарських об'єднань: агрофірми, агрокомбінати. З'явилися виробничий
підряд, оренда землі, дачно-городні кооперативи.
Головною
проблемою перебудови була партія, КПРС. Розрахунок на те, що вона стане авангардом
перебудови, не виправдався. Її здатність до "само-реформування"
виявилася ілюзією. Це з'ясувалося досить рано. Тому вже в січні 1987 року
відбувся пленум ЦК, присвячений кадровим питанням, а в лютому наступного року –
пленум стосовно ідеології. У міру того, як демократизація суспільства й
гласність позбавляли КПРС державних функцій, вона переходила в опозицію до
перебудови, а потім перетворилася на її прямого ворога.
Криза
партії створила умови для кризи ідеології, а відтак – системи й держави, збудованій
на її основі. Загострила
ситуацію поява альтернативних КПРС партій і формування опозиції. Був порушений
чи не основний принцип функціонування тоталітарної держави.
Ініціатори перебудови не врахували також іще
дві важливі обставини. Перша: зберегти цілковитий
контроль над суспільством, яке підлягає реформуванню,
втримати реформи в заданому руслі можна лише в разі, якщо останні
не надто запізнілі. Запізнілі реформи, які здійснюють в
умовах, коли суспільство перебуває на межі кризи, зазвичай рано чи пізно або
виходять з-під контролю, або переростають у революцію, або припиняються
диктатурою. М. Горбачов по завершенні перебудови не раз повторював:
"Гадаю, що з реформуванням Союзу ми значною мірою спізнилися".
І друга
обставина: тоталітарна система не піддається радикальному реформуванню, її
можна або поновити, або зруйнувати. Так було в різні часи в Німеччині, Італії,
Португалії, Іспанії. Історія повторилася у 80-х роках ХХ століття в країнах
Східної Європи, які раніше входили до так званого соціалістичного
співтовариства.
Цікаву думку щодо причин провалу перебудови висловив В. Чорновіл:
"СРСР розвалився тому, що радянська система вичерпала сама себе й
розвалилася під тягарем власних суперечностей… Як тільки система захиталася, в
дію вступив ще один несподіваний для багатьох чинник, що остаточно розвалив
європейську псевдо-комуністичну імперію. Його ім'я – націоналізм".
3. Робота з підручником
Прочитати пункт 3 параграфу (ст. 141-143) та виписати та
скласти хронологію шахтарських страйків, а також причину та наслідки.
4. Розповідь учителя
На кінець 1987 р. більшість членів політбюро ЦК складалася вже з діячів,
рекомендованих в цей орган влади Горбачовим. Утім, саме в їхньому середовищі
формувалася опозиція курсу на продовження і поглиблення реформ. Горбачов
розумів, що у недалекому майбутньому може опинитися в меншості, і тоді
більшість членів політбюро, спираючись на основний склад ЦК КПРС, поставить
питання про заміну генерального секретаря. Спиратися за цих умов у
реформаторській діяльності на керівну верхівку партії ставало небезпечним.
Потрібно було розширити політичну базу перебудовного курсу. Так Горбачов і його
радники підійшли до ідеї конституційної реформи.
Групу радикалів в політбюро ЦК очолював О.Яковлєв,
групу консерваторів - ЄЛигачов. До консервативного крила
реформаторів відносилися В.Воротников, В.Чебриков, Л.Зайков, до реформаторі
в-радикал і в - Е.Шеварднадзе і М.Рижков. Інші члени політбюро ЦК не мали чітко
окресленої позиції.
На лютневому (1988 р.) пленумі ЦК КПРС на перший план висунулися
ідеологічні аспекти політики перебудови. Пленум ЦК зробив спробу дати відповідь
на питання: чи не відбувається відступ від соціалізму? Відповідь була нібито
переконливою: від того, що було завойоване і створене, ми не відступаємо ані на
крок, а відмовляємося лише від догматичної, бюрократичної і волюнтаристської
спадщини, прагнемо відродити ленінське обличчя соціалізму.
З великим запізненням, 5 квітня, "Правда" надрукувала програмну
статтю від редакції - "Принципи перебудови: революційне мислення в
дії". Автори її, передусім О.Яковлєв, відмовлялися виправдовувати
політичні деформації 30-х рр. посиланнями на екстремальні умови.
Попередня, XVIII партконференція відбулася в лютому 1941 р., тобто майже за
півстоліття до цієї. Горбачов згадав напівзабуту форму партійної діяльності,
щоб не збирати позачергового з'їзду й тим уникнути елементів сенсаційності.
Йшлося про те, щоб із максимально широким залученням компартійних керівників
усіх рангів обговорити й ухвалити задумані командою реформаторів зміни в політичному
житті країни. Політична реформа конституційного масштабу, як сподівався
генеральний секретар ЦК КПРС, повинна була дати "новий потужний імпульс
процесу демократизації радянського суспільства". Йшлося про те, щоб
перетворити органи радянської влади в справді владні структури, прямо не
залежні від компартійних комітетів та їхніх апаратів. "Керівна і
спрямовуюча" роль КПРС повинна була реалізовуватися відтепер інакше -
шляхом виборів партійних функціонерів у ради та їхньої роботи у виконавчих
комітетах рад. Щоправда, для функціонерів, які боялися зустрічі з виборцями,
зробили лазівку: депутатом можна було стати не тільки у виборчому окрузі, але Й
через висування в організаціях - партії, профспілках, громадських об'єднаннях.
Всі вони мали певну квоту, формуючи разом з виборцями в округах депутатські
корпуси всіх рівнів.
Таким чином, політична реформа М.Горбачова не порушувала влади
номенклатурників, які завжди залишалися тими ж, де б вони не працювали-в
партії, радах, профспілках тощо. Вона не запроваджувала багатопартійності:
люди, які пересідали з партійних крісел в радянські, залишалися членами тієї ж
"внутрішньої партії". Але вона знищувала диктатуру державної партії.
Реформа виявилася вибухівкою, закладеною під підвалини комуністичної
диктатури. Попри деякі антидемократичні відхилення від загальновизнаних у
цивілізованому світі виборчих процедур, горбачовська реформа, втім, забезпечила
народне волевиявлення. Замість єдиного кандидата від "блоку комуністів і
безпартійних" виборці могли обирати одного з багатьох.
У побудові центральних органів влади реформатори горбачовської команди
відновлювали політичні інститути ленінських часів. Було запропоновано відновити
як вищий орган представницької влади З'їзд народних депутатів (з'їзди рад були
скасовані Конституцією СРСР 1936 p.). Передбачалося, що дві третини депутатів
(1500) обиратимуться на засадах прямих альтернативних виборів, а одна третина
(750) висуватиметься офіційно зареєстрованими громадськими організаціями КПРС.
З'їзд народних депутатів СРСР повинен був збиратися кілька разів на рік,
щоб розв'язувати найбільш важливі питання державного життя. У вільний час
народні депутати могли займатися своїми професійними справами. З числа народних
депутатів обиралася Верховна Рада СРСР чисельністю в 400 осіб. Члени парламенту
повинні були займатися законотворчою діяльністю на постійній основі, тобто
відмовитися від професійної діяльності. Кожного року повинна була відбуватися
ротація. Конституційна реформа робила першою особою в державі не генерального
секретаря ЦК КПРС, а Голову Верховної Ради СРСР. Президія Верховної Ради СРСР,
яку очолював А.Громико, ліквідувалася у зв'язку з переходом парламенту на
постійну роботу.
Наприкінці березня 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР. В
Україні було висунуто по 175 територіальних і національно-територіальних
округах 650 кандидатів у депутати. Увесь депутатський корпус України, разом із
депутатами від громадських організацій, налічував 231 особу. У складі депутатів
від України налічувалося майже 88 % комуністів. Відносна кількість робітників
проти попередніх виборів скоротилася з 34 до 16 %, а питома вага інтелігенції
зросла з 7 до 20 %. Депутатами стали деякі активісти національного табору, які
стояли на антирадянських позиціях, журналісти, викладачі витих учбових
закладів, письменники.
З'їзд народних депутатів відкрився у Москві 25 травня 1989 р. Його робота
транслювалася по радіо і телебаченню. Від цього моменту бюрократична
"перебудова" почала трансформуватися в народну революцію. Поведінка
мас в цій революції істотно більшою мірою, ніж будь-коли раніше, стала
формуватися засобами масової інформації.
При обговоренні питання про те, кому бути Головою Верховної
Ради СРСР, у Горбачова не виявилося серйозних конкурентів. Під час виборів до
обох палат Верховної Ради СРСР компартійно-радянська номенклатура постаралася
відсікти від членства в постійному органі вищої влади всіх демократично
настроєних депутатів. Це їй вдалося, і Горбачову надалі було досить легко
маніпулювати "агресивно-слухняною" більшістю. Серед опозиції було не
менше 20 % українських депутатів - Р.Братунь, В.Мартиросян, Д.Павличко,
П.Таланчук, В.Черняк, Ю.Щербак, В.Яворівський, А.Ярошинська та ін. Після з'їзду
виникла Міжрегіональна депутатська група - перша політична опозиція в СРСР. Серед
її керівників були Ю.Афанасьєв, Б.Єльцин, А.Сахаров. В складі МДГ знаходилося
понад 150 депутатів. На її зібранні в липні 1989 р. Б.Єльцин оприлюднив
програмні тези: визнання приватної власності, у тому числі на землю,
децентралізація влади, економічна самостійність республік, досягнення
республіками реального суверенітету.
V. Узагальнення та систематизація знань
1. Висновки
1. Погіршення умов життя спровокувало появу потужного робітничого руху, в авангарді якого були шахтарі. Робітничі страйки розхитали основу тоталітарного суспільства в СРСР.
2. Загальні вибори на альтернативній основі до Рад, гарантування свободи друку, «гласність», виникнення багатопартійності, розширення прав трудових колективів, розмежування функцій партійно-державних органів влади, утвердження в суспільстві спочатку ідейного плюралізму, а згодом і багатопартійності, законодавче оформлення економічної свободи, розширення прав союзних та автономних республік — усе це наближало крах тоталітарної системи.
2. Запитання
1. Коли в СРСР була легалізована приватна власність?
2. Із якою метою здійснювалася «павловська» грошова реформа?
3. За якого керівника уряду розпочався обвал економіки СРСР?
4. Що стало поштовхом до страйку шахтарів у 1989 р.?
5. Коли відбувся І Зїзд народних депутатів СРСР?
б. У якому році М. Горбачова було обрано президентом СРСР?
7. На якому З'їзді народних депутатів СРСР було скасовано статтю 6 Конституції СРСР про КПРС як «керівну й спрямовуючу силу радянського суспільства, ядро його політичної системи»?
8. Якими були причини швидкого розвалу економіки СРСР?
9. Чому запровадження оренди в сільському господарстві не сприяло збільшенню виробництва продовольчих товарів?
10. Поясніть, чому в результаті конституційної реформи представництво українців у союзних органах влади зменшилося.
11. Чим було зумовлено запровадження президентської вертикалі влади в СРСР?
12. Визначте взаємозалежність між подіями в економіці СРСР та падінням життєвого рівня населення.
VI. Домашнє завдання
Прочитати параграф 17 (ст. 139-144).
VII. Використана література
1. Гісем. О., Мартинюк. О. «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (РІВЕНЬ СТАНДАРТУ)», Харків, 2019 р.
2. https://pidruchniki.com/16670119/istoriya/konstitutsiyna_reforma_naslidki
3. https://osvita.ua/vnz/reports/world_history/32793/
Коментарі
Дописати коментар