Практичне заняття “Повсякденне життя у країнах Західної європи у ХУІІІ ст”

 презентація https://naurok.com.ua/tema-praktichne-zanyattya-povsyakdenne-zhittya-v-kra-nah-zahidno-vropi-stanovische-zhinok-i-ditey-69474.html

Мета: Сформувати в учнів уявлення про повсякденне життя Західної Європи в Новий час; створити умови для розуміння життя й побуту людини Нового часу; розглянути характерні риси міста Раннього Нового часу; установити зв’язок між змінами в політичному й економічному житті суспільства та повсякденним життям західноєвропейців; схарактеризувати засоби комунікації, транспорт Раннього Нового часу; розвивати вміння порівнювати побут Середньовіччя та Раннього Нового часу та висловлювати власну думку щодо змін у повсякденному житті західноєвропейців.

Обладнання: підручник,Інтернет, карта світу, Європи, Америки, Африки.

Тип уроку: розвиток предметних компетентностей

Основні поняття та назви: каравела 

перука

, 

мережива

,

 надомне виробництво, «чорна смерть» (чума), 

колет, 

корсет,

 

фіжми

, сюртук,

 фрак,

 жабо.

I.    Організаційний момент

II.   Актуалізація опорних знань і вмінь

Варіант 1

Фронтальне опитування

Організувати фронтальне опитування за темою «Матеріальний світ і суспільство».

Варіант 2

Повідомлення учнів

Учні виступають із повідомленнями про опис фабрик Нового часу.

Варіант 3

Об’єднати учнів за варіантами (І варіант — «Феодалізм», ІІ варіант — «Капіталізм») та запропонувати представникам кожного варіанта по черзі називати ознаки феодалізму або капіталізму. Представники варіантів записують результати на дошці у вигляді схеми.

III. Вивчення нового матеріалу

План

1.   Населення та міста Європи.

1)  Населення.

2)  Міста.

2.   Житло, хатнє начиння.

3.   Харчування.

4.   Мода та дозвілля.

 

Розповідь учителя (з елементами бесіди)

           Учитель розповідає про повсякденне життя у Європі й після кожного пункту плану пропонує порівняти ситуацію, що склалася в Новий час та наші дні, відповідаючи на запитання.

1.   Населення та міста Європи

1)  Населення

Від 1600 до 1800 р. кількість населення Європи зросла вдвічі (від 100 млн до 200 млн). Західна Європа була заселена густо, але нерівномірно: у XVI ст. у Рейнській області проживало 30—40 осіб/км2, а в Ломбардії — понад 200 осіб/км2. Як і раніше, більшість населення становило селянство, хоча його переселення у міста помітно збільшилося.  

Основними причинами зростання кількості населення були: зростання народжуваності, поліпшення умов життя, зміни в раціоні харчування європейців. Середня тривалість життя становила 30—35 років, але деякі люди досягали похилого віку. Високим залишався рівень дитячої смертності — лише половина дітей доживала до десятирічного віку. Жахливі санітарні умови, особливо в містах, призводили до поширення хвороб та епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. в Європі неодноразово відбувалися спалахи епідемії чуми, яка забирала десятки тисяч життів. Під час епідемії 1629—1631 рр., що охопила майже все Середземномор’я, померла більше ніж половина міського населення. Німецькі землі чума спустошувала у 1624—1630, 1634—1639 рр. і наприкінці Тридцятилітньої війни. Втрати населення в цих країнах становили 60—75 %. Не меншими були людські втрати від епідемій віспи, холери, тифу. Населення Європи гинуло не лише від епідемій, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов’язані з початком використання вогнепальної зброї. Масове вбивство мирного населення стало звичною практикою ведення воєнних дій. Епідемії, голод і війни були головними чинниками, які обмежували зростання населення, впливали на рух народонаселення й повсякденне життя людини.

а)   Порівняйте середню тривалість життя в Новий час і наші дні.

б)  Порівняйте ситуацію з медичним обслуговуванням в Новий час і наші дні.

2)  Міста

       У Європі періоду Нового часу городяни становили 10—20 % населення (винятком були лише Нідерланди, де налічувалося близько 300 міст). Більшість міст не змінили свій вигляд порівняно із Середньовіччям. Вони були невеликими (близько 2—5 тис. жителів), із вузькими вуличками, міста оточували старовинні мури. Найбільшим містом Європи був Париж із населенням близько 300 тис. осіб. У центральній його частині жили заможні городяни, розміщувалися громадські споруди, собори, ратуша, банки, контори адвокатів. Через брак місця для забудови земельні ділянки в центрі міста дорожчали, що дало поштовх спорудженню багатоповерхових будинків. Будинки багатих людей споруджували з каменю, вкривали черепицею. Скло для вікон ще майже не використовували, опалення часто було відкритим, освітлювали оселі за допомого свічок або ламп. Каналізації в будинках практично не було, по вулицях прокладалися канави, що надзвичайно забруднювало міста. Крім багатіїв, у містах жило багато людей середнього класу та жебраків, тому міста поділялися на квартали за соціальним статусом. Мури вже не утримували місто, і воно розросталося за їх межі. У XVI — першій половині XVII ст. у європейських містах масово почали споруджувати багатоповерхові будинки. Прокладалися прямі широкі вулиці, які поділяли місто на окремі квартали. З’являються каналізація та водогони, що поклало край хворобам й антисанітарії. Поступово європейські міста набували сучасного вигляду.

а)   Чим відрізняються сучасні міста від міст Нового часу?

б)  Чим вони схожі з містами Нового часу?  

2.   Житло, хатнє начиння

        У XVI — першій половині XVII ст. внутрішній і зовнішній вигляд будинків селян та городян у Європі змінився. Сільські будинки були більшими за міські. У XVI ст. більшість селян, які проживали на півночі Європи, будувала свої оселі з дерева, а ті, що на півдні, — з каменю. Будинок вкривали очеретом або соломою. Усі жили в спільному приміщенні. Для опалювання помешкання й приготування їжі використовували вогнище. Меблів було дуже мало — стіл, лави, скриня для речей, декілька табуреток і сінник замість ліжка. Їжу готували в казані, що висів над вогнищем, а їли переважно зі спільного посуду. У містах з’являється дедалі більше будинків із каменю. Заможні люди вставляли у вікна скло, підлогу вкривали кам’яною або керамічною плиткою, а прості городяни затягували вікна своїх осель пергаментом або промасленим папером й обмежувалися дерев’яною підлогою. Міська знать вкривала будинки черепицею. Паперові шпалери з’явились у Європі в XVII ст. У будинках заможних городян з’явився поділ на кімнати — вітальню, де господар приймав гостей, робочу кімнату господаря, спальні, їдальню, кімнати для слуг. У будинку ремісника чи купця на першому поверсі розміщувалася лавка, де продавали товари, або торговельна контора. Меблі та речі вказували на соціальний стан господаря. Коштовний посуд виставляли на спеціальних полицях. Різноманітні речі та одяг зберігали у скринях, які прикрашалися орнаментом і розписом. Італійські меблярі першими почали ставити свої скрині вертикально — так з’явилася шафа. У ХV ст. з’являються полиці для книг — стелажі та етажерки. У будинку був і звичний стіл, оточений лавами, біля нього почали ставити крісло, часто прикрашене різьбленням та інкрустаціями, — для голови сім’ї. Меблі розставляли попід стінами. У XVI ст. заможні люди почали влаштовувати у своїх оселях спеціальні ванні кімнати.

Які зміни відбулися в оформленні житла в Новий час?  

3.   Харчування  

           За обідом заможного європейця столи розташовувались у вигляді літери «П» і в декілька шарів вкривалися розкішно вишитими скатертинами. На почесному місці сідали господар і шановані гості. На столах ставили золоті й срібні солонки, соусниці. Спочатку їжу брали переважно руками, через що використовували багато серветок і впродовж застілля по декілька разів мили руки ароматизованою водою. Пізніше почали використовувати різні прибори — кожний гість мав тарілку, ложку й ніж. Звичною для нас виделкою європейці не користувалися. Велика двозуба виделка служила лише для того, щоб узяти м’ясо зі спільного блюда, а далі його їли руками. Лише в середині XVIII ст. виделка стала предметом загального вжитку. Під час обіду на стіл подавали до десяти видів страв із м’яса. Усі страви готувалися з великою кількістю східних прянощів, які стали доступними європейцям. Звичним напоєм європейців залишалося виноградне вино. Від XVI ст. у Європі стало поширеним вживання міцних спиртних напоїв. Завдяки Великим географічним відкриттям у Європу проникли нові напої — шоколад, чай і кава. На десерт подавалися зварені в цукрі фрукти або горіхи. Незважаючи на збільшення кількості цукру після відкриття Америки, для бідних людей він залишався ласощами, хоча для заможних був звичним продуктом. Відкриття Америки сприяло використанню нових овочевих культур: спаржі, шпинату, зеленого горошку, цвітної капусти, помідорів, кабачків, кукурудзи й картоплі. Особливе місце в раціоні європейців посідали рибні страви. Протягом принаймні 150 днів релігійних постів риба ставала головною їжею. Свіжа, але особливо копчена, солена й сушена риба помітно доповнювала та урізноманітнювала стіл. У Балтійському і Північному морях виловлювали оселедці, в Атлантиці — тріску, Середземномор’ї — тунець і сардини. Селяни та бідні городяни харчувалися набагато скромніше, ніж знать, проте й їхнє меню стало різноманітнішим. Під час обіду на столі були каша, сир, яйця, хліб, олія й тваринне масло, а у свята з’являлись окости й ковбаси. Добрим додатком до столу були овочі з власного городу або ринку, а також ягоди, горіхи й фрукти. Справжнім народним напоєм було пиво, а у Північній Франції — сидр. До їх споживання спонукала не стільки любов до хмільних напоїв, скільки погана якість води.

1)  Що змінилося в харчуванні людини від періоду Нового часу?

2)  Що нового з’явилося у харчуванні людини в період Нового часу?

 

4.   Мода та дозвілля

          Зі зростанням добробуту населення пожвавлюється інтерес до моди. Від ХVІ ст. змінюється форма, стиль та крій одягу. Поширилося правило дотримання моди зі щорічним оновленням фасонів суконь і камзолів. Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці. Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод були італійці. Пишний костюм із широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, шовком та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. А в XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застебнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. На початку XVII ст. поширився голландський стиль — комір із мережива та обов’язковий капелюх із високою тулією. Невдовзі його змінив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм. Із прикрас цінувалися вироби із золота та коштовних каменів. Особливо були поширені масивні нагрудні ланцюги, які носили як чоловіки, так і жінки. Крім одягу та прикрас, багато уваги приділяли зачіскам. Налічувалося близько 400 видів стрижки та зачіски. Поширюється мода на перуки. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Селяни мали один робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.

       Дозвілля людини залежало від суспільного стану. Найбільш різноманітним було дозвілля багатих людей, особливо бурхливим було життя при дворах правителів держав. Полювання, гра в гольф поширювалися серед знаті, а спокійні прогулянки сприяли розквіту паркової архітектури. Прості люди відпочивали та веселилися під час нечисленних свят. Були поширені релігійні свята, які поєднували народні традиції та християнську етику.

1)  Чи змінилися примхи моди з періоду  Нового часу достепер?

2)  Чим відрізняється дозвілля періоду Нового часу від сучасного?  

Метод «Ажурна пилка»

        Методика проведення. Учні об’єднуються в п’ять груп — так звані «домашні» групи, кожна з яких отримує свою картку. Учасники груп аналізують і обговорюють інформацію, вміщену на своїй картці. Після цього представники груп переходять до інших груп, з якими обмінюються інформацією. Відвідавши всі групи, учні повертаються до «домашніх» груп і узагальнюють отриманий матеріал.

Картка № 1

Населення Європи

       Протягом XVI — першої половини XVII ст. кількість населення Європи постійно збільшувалася. Основними причинами цього були зростання народжуваності, поліпшення умов життя, зміни в раціоні харчування європейців. Середня тривалість життя становила 30—35 років, але деякі люди досягали похилого віку. Високим залишався рівень дитячої смертності: лише половина дітей доживала до десятирічного віку. Жахливі санітарні умови, особливо в містах, призводили до поширення хвороб та епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. окремі райони Європи неодноразово охоплювала епідемія чуми. Також значними були людські втрати від епідемій віспи, холери, тифу. Населення Європи гинуло не лише через епідемії, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов’язані з початком використання вогнепальної зброї та масовим убивством мирного населення, що стало звичною практикою ведення воєнних дій. Епідемії, голод і війни були головними чинниками, які обмежували зростання населення, впливали на рух народонаселення й повсякденне життя людини.

Картка № 2

Міста Європи

        Більшість населення Європи у XVI — першій половині XVII ст. складали селяни. Городяни становили 10—20 % населення. Винятком були лише Нідерланди, де існувало близько 300 міст. Більшість міст мала середньовічний вигляд. Вони були невеликими (3—5 тис. жителів), відокремленими від світу старовинними мурами, із вузькими вуличками, на яких не висихала багнюка й паслися свині. Найбільшим містом Європи залишався Париж із населенням 300 тис. осіб. Великі міста були не лише споживачами продуктів, а й центрами для тих, хто не боявся залишити домівку в пошуках кращої долі. Сюди йшли ті, хто відчував у собі сили та бажання здобути освіту, навчитися ремесла, або ті, кого гнали із села безвихідь і загроза голодної смерті. Багато людей назавжди залишались у халупах передмість. На відміну від передмість, центральна частина міста була тим осередком, де жили заможні городяни, розміщувалися громадські споруди, собори, ратуша, банки, контори адвокатів. Через брак місця для забудови земельні ділянки в центрі міста дорожчали, що дало поштовх спорудженню багатоповерхових будинків. У XVI — першій половині XVII ст. у європейських містах масово почали зводити багатоповерхові будинки. Прокладалися прямі широкі вулиці, які поділяли місто на окремі квартали. З’являються каналізація та водогони, що поклало край хворобам й антисанітарії. Поступово європейські міста набували сучасного вигляду.

Картка № 3

Житло європейців

       У XVI — першій половині XVII ст. внутрішній і зовнішній вигляд будинків селян та городян у Європі змінився. Сільські будинки були більшими за міські. У XVI ст. більшість селян, які проживали на півдні Європи, будували свої оселі з каменю, а ті, що на півночі, — із дерева. Будинки вкривали соломою або очеретом. Усередині будинку окремих кімнат не було — усі жили в спільному приміщенні. Для опалювання помешкання і приготування їжі використовувалося вогнище. Меблів було мало: простий стіл, лави, скриня для речей, один-два табурети й сінник замість ліжка. Їжу готували в казані, що висів над вогнищем. Їли переважно зі спільного посуду, тому що мисок і кухлів на всіх не вистачало. У містах з’являється дедалі більше кам’яних будинків. Прості городяни затягували вікна своїх осель пергаментом або промасленим папером, стелили дерев’яну підлогу, а заможні люди вставляли у вікна скло, підлогу вкривали кам’яною або керамічною плиткою. Міська знать почала вкривати свої будинки черепицею. Паперові шпалери з’явились у Європі в XVII ст. У будинках заможних міщан були вітальні, де господар приймав гостей, спальні, їдальня, робоча кімната господаря та окремі кімнати для слуг. Якщо будинок належав ремісникові чи купцеві, то на першому поверсі розміщувалася лавка, де продавали товари, або торговельна контора. Меблі та речі були свідченням заможності господаря. Коштовний посуд виставляли на спеціальних полицях. Одяг зберігали у скринях, які прикрашалися орнаментом і розписом. Італійські меблярі першими почали ставити свої скрині вертикально. Так у XVI ст. з’явилася шафа. Був у будинку й звичний стіл, оточений лавами. Біля нього почали ставити крісло, здебільшого прикрашене різьбленням та інкрустаціями, — для голови сім’ї. Заможні європейці в XVI ст. вже влаштовували у своїх оселях спеціальні ванні кімнати.

Картка № 4

Мода

         У XVI — першій половині XVII ст. поширилося правило дотримування моди зі щорічним оновленням фасонів суконь і камзолів. Завдяки заможним європейцям у цей час запанувало царство моди, основним правилом якого було мати оновлення гардероба відповідно до конкретних обставин. Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці. Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод були італійці. Пишний костюм із широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, шовком та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. У XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застебнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. На початку XVII ст. поширився голландський стиль — комір із мережива та обов’язковий капелюх із високою тулією. Невдовзі його змінив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Селяни мали один робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.

Картка № 5

Європейська кухня

       За обідом заможного європейця столи розташовувались у вигляді літери «П». На почесному місці сідали господар і шановані гості. На вкритих вишиваними скатертинами столах ставили золоті й срібні солонки, соусниці. Перед кожним гостем була тарілка, ложка й ніж. Звичною для нас виделкою європейці не користувалися. Велика двозуба виделка служила лише для того, щоб узяти м’ясо зі спільного блюда, а далі його їли руками. Лише в середині XVIII ст. виделка стала предметом загального вжитку. Під час обіду на стіл подавали до десяти видів страв із м’яса. Усі страви готувалися з великою кількістю східних прянощів, які стали доступними європейцям. Звичним напоєм європейців залишалося виноградне вино. Від XVI ст. у Європі почало набувати популярності вживання міцних спиртних напоїв. На десерт подавалися зварені в цукрі фрукти або горіхи. Для бідних людей цукор залишався ласощами, а для заможних був звичним продуктом. Особливе місце в раціоні європейців посідали рибні страви. Протягом принаймні 150 днів релігійних постів риба ставала головною їжею. Селяни та бідні городяни харчувалися набагато скромніше, ніж знать, проте і їхнє меню стало різноманітнішим. Під час обіду на столі були каша, сир, яйця, хліб, олія й тваринне масло, а у свята з’являлись окости й ковбаси. Добрим додатком до столу були овочі з власного городу або ринку, а також ягоди, горіхи й фрукти.

IV. Узагальнення та систематизація знань. Оцінювання учнів.

Завдання

Порівняйте середньовічне місто із містом періоду Нового часу.

V.   Підсумки уроку 

Висновки

•        У Новий час відбувається перехід від феодалізму до капіталізму. Першим капіталістичним підприємством стала мануфактура.

•        Виникають нові соціальні групи — буржуазія, яка об’єднує «нових дворян», купців, банкірів, та пролетаріат, що складається з людей, які, маючи особисту свободу, продають свою робочу силу.

•       Суттєво покращуються побутові умови життя людини.  

 VI. Домашнє завдання

1.   Опрацюйте матеріал підручника: 

2.   Напишіть повідомлення за темою «Міське свято періоду Нового часу».  

Англійські колонії в Північній Америці. війна за незалежність. утворення США

 

Всесвітня історія. 8 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

Урок № 30. Англійські колонії у Північній Америці. Війна за незалежність. Утворення США.

Мета: з'ясувати, як відбувалася колонізація Англією узбережжя Північної Америки; скласти уявлення учнів про життя колоній, здобуття незалежності США, відмінності цієї держави від європейських; продовжувати формувати в учнів уміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал; виховувати учнів у дусі ідеалів демократії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні терміни та поняття: колони, колонізація, метрополія, нація, гербовий збір, «Бостонське чаювання», Війна за незалежність, декларація, конституція.

Основні дати та події: 1607 р. — заснування колонії Віргінія; 1756—1763 рр. — Семилітня війна; 1773 р. — «Бостонське чаювання»; 1775—1783 рр. — Війна за незалежність; 1776 р. — прийняття Декларації незалежності; 1787 р. — прийняття Конституції США; 1791 р. — внесення до Конституції США десяти поправок (Білль про права).

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Створення американських колоній Англії с.210

2. Соціально-економічний та політичний розвиток колоній с.277

3. Формування північноамериканської нації с. 212

4. Причини конфлікту між колоніями та метрополією с.213

5. «Бостонське чаювання». Привід до війни с.274

6. Декларація незалежності. Перебіг воєнних подій с.215

7. Версальський мир. Наслідки війни с.219

8. Становлення органів влади с.219

9. Конституція США с.220

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Фронтальне опитування

1. Коли почалась колонізація Північної Америки?

2. Хто був засновником англійських колоній?

3. Як складалися стосунки між колоністами і місцевим населенням?

4. Чим життя колоніста відрізнялося від життя звичайного англійця в метрополії?

5. Яку економічну політику здійснювала Англія щодо колоній?

6. Які основні відмінності існували між південними і північними колоніями? Чим вони були зумовлені?

7. Які чинники сприяли формуванню з переселенців американської нації?

8. Назвіть основні причини конфлікту між колоніями та метрополією.

9. Що стало поштовхом до відкритого конфлікту колоній із метрополією?

10. Поясніть зміст гасла колоністів, із яким вони виступали в середині XVIII ст.: «Жодного податку без представництва».

11. Коли відбулося «Бостонське чаювання»?

12. Розкрийте основні положення Декларації незалежності.

13. Хто був головнокомандуючим американськими військами?

14. Які рішення було прийнято І і II континентальними конгресами?

15. Які країни виступали союзниками США у боротьбі за незалежність?

16. У чому були сильні і слабкі сторони американської армії під час Війни за незалежність?

17. Де відбулась вирішальна битва Війни за незалежність?

18. Назвіть умови Версальського миру між США та Англією.

19. Назвіть причини перемоги США у Війні за незалежність.

20. Коли була прийнята Конституція США?

21. Що зумовило прийняття Білля про права?

22. Чи поширювалися свобода та демократичні права на все населення США у XVIII ст.?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Заключне слово вчителя

• Від початку XVII ст. відбувався процес колонізації Англією Північної Америки. На середину XVIII ст. тут постало 13 англійських колоній, жителі яких вважалися підданими англійського короля.

• Спроба колоніальної експлуатації цих земель англійською короною викликала обурення колоністів і зрештою призвела до відкритого збройного конфлікту.

• Напередодні Війни за незалежність англійських колоній сформувалася північноамериканська нація. Вона мала всі ознаки нації, крім державної незалежності.

• «Бостонське чаювання» зробило невідворотним силовий варіант розв'язання конфлікту між колоніями і метрополією.

• 4 липня 1776 р. було прийнято Декларацію незалежності США.

• Конституція США була прийнята в 1787 р. Для свого часу вона була найбільш передовою та демократичною. У 1789 р. Конституція була доповнена гарантіями демократичних свобод — Біллем про права.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 25 підручника.

2. Складіть у зошиті хронологічну таблицю за матеріалом параграфа.

3. Використовуючи додаткову літературу, складіть розповідь: 1) про життя перших переселенців; 2) про долю одного з учасників війни за незалежність США (в основу покладіть вигаданий сюжет про життя героя, його становище у суспільстві, рід занять). Розповідь можна побудувати від першої особи з використанням прийому «ефект присутності».

4. Випереджальне завдання (до практичного заняття). Підготуйте повідомлення (або презентацію) за темою, визначеною вчителем.

Міграція. Європейська політика сучасності. Практичне заняття “Глобальні проблеми сучасності”

Соціально-економічне становище України. Угода про асоціацію України та ЄС.

 

Угода про асоціацію в датах   https://www.youtube.com/watch?v=jZzsHyCOYis

Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Власов

§ 28. Суспільно-політичне і соціально-економічне становище України в умовах «гібридної війни». Релігійне життя

Зміст та правова природа Угоди про асоціацію   https://www.youtube.com/watch?v=W0OmSLJlEbA

Література, театр і музичне мистецтво

 

Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

§ 34. Література, театр і музичне мистецтво

Українська література, театр, музика в другій половині XIX — на початку XXст.

1. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. У другій половині XIX ст. романтизм у літературі поступився місцем реалізму. Останній передбачав відображення реальної дійсності й оточення героя, обґрунтування дій і почуттів персонажів психологічними й соціальними умовами. Як і в літературі інших європейських країн, в українській літературі зародки реалістичного стилю були пов’язані з фольклором, із народними гумористичними й сатиричними оповіданнями, а також із давньою літературою. Однак у творчості письменників другої половини XIX ст. реалізм співіснував із романтизмом, якому були притаманні захоплення героїзмом минулого, поетизація сильних почуттів і людей козацької доби.

Художні й публіцистичні твори видатних діячів української культури другої половини XIX ст. містять глибокі роздуми про сучасне й майбутнє українського народу, відображають історичні подвиги минулого, оспівують визвольну боротьбу за державну незалежність України.

Перехід від романтизму до реалізму добре помітний у творах Марка Вовчка (Марія Вілінська-Маркович) (1834—1907). Вона продовжила тему творчості Т. Шевченка, присвячену становищу покріпаченого селянства, особливо жінок («Одарка», «Горпина», «Козачка»). Засобами фольклору письменниця скористалася в казках та оповіданнях для дітей.

Долею простої селянки переймалася у своїх творах Ганна Барвінок (1828—1911). Народницько-просвітницьку ідеологію сповідував Степан Руданський (1833—1873). Популярними стали його гумористичні «Співомовки», де переплелися національні й соціальні спостереження. Добре знали в школах байки Леоніда Глібова (1827—1893). Вдало поєднав вплив західноєвропейської поезії з буковинським фольклором Юрій Федькович (1834—1888).

Реалістично змалював історію українського села Іван Нечуй-Левицький (1838—1918). У повісті «Микола Джеря» зображено поневіряння селянина, утікача від панщини, а в повісті «Кайдашева сім’я» з любов’ю та болем за рідний народ розкрито бідність й обмеженість сільського життя.

Найвидатніший соціальний роман своєї доби «Хіба ревуть воли, як ясла повні» написав Панас Мирний (1849—1920).

Неперевершеним надбанням української літератури стала творчість письменника Івана Франка (1856—1916). Майстерність стилю, злободенність проблем, багатство жанрів і багатоплановість тем, а також активна громадська позиція вирізняли І. Франка в історії української культури. Від романтизму й побутового реалізму письменник перейшов до реалістичних, психологічно насичених творів. Прозові твори, зокрема «Борислав сміється», «Захар Беркут», дитячі оповідання І. Франка стали хрестоматійними. До високохудожніх зразків світової поезії належить цикл «Осінні думи» і «Картка любові», вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» та інші.

Початок XX ст. в українській літературі пов’язаний із пошуком нових шляхів. Поряд із реалістичним підходом до зображення дійсності поширювалися модерністські течії. Популярним став жанр новели (короткого оповідання). Першим до модернізму в тогочасній українській літературі звернувся поет М. Вороний, який у 1901 р. в статті в «Літературно-науковому віснику» пропонував повернутися до «справжньої запашної поезії», тематично й жанрово розширити літературні межі. Цю ідею підтримала група галицьких письменників «Молода муза», які в маніфесті 1907 р. висловили критичні зауваження щодо реалізму й закликали орієнтуватися на тогочасні західноєвропейські тенденції розвитку літератури й мистецтва. У 1909 р. в Києві було засновано перший журнал українського модерну «Українська хата», що виходив до 1914 р.

Спробою своєрідного поєднання реалізму та модернізму стала «нова школа» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина). Її прибічники органічно поєднували традиційний для української літератури опис народного життя й розповідь від першої особи з новими здобутками європейського модернізму — символізмом та психоаналізом.

Прикладом реалістичного підходу до зображення подій українського суспільства стала творчість Володимира Винниченка (1880—1951). Напередодні та в період революції 1905—1907 рр. з’явилися його твори «Краса і сила», «Голота», «Талісман», «Зіна». У них він створив образи жителів провінційних містечок, робітників, революціонерів, що потрапляють у складні ситуації.

Пошук нових засобів був характерний для творчості Михайла Коцюбинського (1864—1913). У повісті «Fata morgana» письменник передав настрої й переживання українського села напередодні революції 1905—1907 рр. Неповторну красу природи письменник відтворив у повісті «Тіні забутих предків». Гострим питанням людських відносин він присвятив новели «Сміх», «Коні не винні» тощо.

Яскравим талантом осяяна творчість Лесі Українки (1871 — 1913). Написані нею поезії «Осіння казка», «Пісні про волю», «В катакомбах» порушували проблеми відносин поета і влади, становлення борця за інтереси народу тощо. Широкої популярності набули її збірки поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», поеми «Роберт Брюс» і «Давня казка», драма-феєрія «Лісова пісня».

Автором багатьох інтимно-ліричних віршів, чимало з яких стали романсами, був поет Олександр Олесь (Кандиба) (1878—1944). Зокрема, його вірш «Чари ночі», покладений на музику, вважається справжнім гімном гармонії природи й палких почуттів. У 1907—1917 рр. О. Олесь видав п’ять збірок своїх поезій.

Неперевершеним майстром короткої психологічної новели став Василь Стефаник (1871—1936). У своїх творах він зображував трагічні картини злиденного життя західноукраїнського селянства.

До кращих творів світової літератури про селянство можна віднести повість найвідомішої письменниці Буковини Ольги Кобилянської (1863—1942) «Земля». У ній вона надзвичайно правдиво та яскраво розкрила думки й почуття дрібних селян-власників, їхнє прагнення мати свою землю. Проблемам жіночої долі у складних життєвих обставинах письменниця присвятила повісті «Царівна» і «Людина». Глибоким ліризмом і поетичністю вирізняється повість «В неділю рано зілля копала», написана за мотивами народної пісні.

2. ТЕАТР. Незважаючи на урядові переслідування українства, у другій половині XIX ст. українське театральне мистецтво продовжувало розвиватися. Українські п’єси користувалися значною популярністю на сценах російських театрів.

У 1881 р. міністр внутрішніх справ Росії М. Лоріс-Меліков скасував заборону українських вистав, що сприяло зростанню кількості театральних труп і відродженню українського театру. Проте цей дозвіл супроводжувався всілякими обмеженнями. Так, зокрема, заборонялося ставити п’єси на історичну й соціальну тематику, перекладні п’єси. Українські трупи були зобов’язані разом з українськими п’єсами ставити ще й російські з такою самою кількістю акторів. Ці заборони негативно позначалися на тематиці українських вистав, які обмежувалися висвітленням селянського життя.

Наприкінці 70-х рр. XIX ст. завершилося становлення новітнього, професійного, власне українського театру. Він виник на базі аматорських колективів, що діяли в 60—70-х рр. XIX ст. У 1882 р. під керівництвом Марка Кропивницького в Єлисаветграді було створено першу українську професійну трупу «Театр корифеїв». Після гастролей до Києва в 1883 р. до трупи М. Кропивницького приєдналася аматорська трупа Михайла Старицького, який і очолив «Театр корифеїв». Визнаними діячами першого професійного українського театру були Іван Карпенко-Карий (Тобілевич), Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Заньковецька та інші.

Незважаючи на визнання глядачів і театральних фахівців, життя українського театру було складним. У 1883 р. київський генерал-губернатор на десять років заборонив гастролі трупи М. Кропивницького в Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській та Подільській губерніях.

ЦІКАВІ ФАКТИ

М. Кропивницький написав понад 40 оригінальних або перероблених з інших творів театральних п'єс, у яких відтворював побут українських земель та їх залежне становище. Тонко відчуваючи народну душу, він створював надзвичайно живі й дотепні сцени із життя простих людей.

Проте зупинити розвиток українського театрального мистецтва вже було неможливо. У 80—90-ті рр. XIX ст. діяло близько 30 невеликих труп, які ставили українські п’єси. У 1891 р. в Києві було засновано перший постійно діючий театр.

На початку XX ст. провідне місце в театральному житті українських земель, як і раніше, посідали трупи, очолювані братами Тобілевичами (П. Саксаганським, І. Карпенко-Карим та М. Садовським). Найвищого піднесення трупа П. Саксаганського — І. Карпенка-Карого досягла в 1900—1903 рр., коли до неї входили такі майстри сцени, як М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька та інші. Репертуар трупи налічував 60 п’єс.

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший український стаціонарний театр. Його вистави відбувалися в Троїцькому народному будинку. Важливою подією театрального життя стало святкування в 1908 р. 25-річчя творчої діяльності української актриси М. Заньковецької. Воно стало відображенням здобутків тогочасної української культури.

На початку XX ст. на українських землях діяли також інші театральні трупи: Д. Гайдамаки (1889—1917 рр.), О. Суслова (1898—1909 рр.), О. Суходольського (1898—1909 рр.), Л. Сабініна (1907—1920 рр.). Серед російських театральних колективів мав популярність театр М. Соловцова в Києві.

На західноукраїнських землях український професійний театр було засновано в 1864 р. актором і режисером О. Бачинським при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». У 70-ті рр. XIX ст. театральні діячі з Наддніпрянської України, зокрема М. Кропивницький, надали йому значну допомогу. У 1905—1906 рр. цим театром керував М. Садовський, а на сцені виступала М. Заньковецька.

У 1869 р. виникли аматорські театральні гуртки при чернівецькій «Руській бесіді». Значному піднесенню театрального мистецтва сприяло створене в 1884 р. С. Воробкевичем «Руське літературно-драматичне товариство».

Основою репертуару українського театру залишалися класичні п’єси М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого, які були не тільки провідними режисерами та керівниками театральних труп, а й визнаними драматургами. Однак поступово збільшувалася кількість творів інших українських авторів — Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, а також російських та західноєвропейських класиків — М. Горького, О. Островського, А. Чехова, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, В. Шекспіра та інших.

3. МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ. Розвиток літератури й театру в другій половині XIX ст. надав потужного імпульсу процесу творення національної класичної музики. У 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Українських композиторів надихали твори відомих українських письменників і поетів, зокрема Т. Шевченка. Його п’єса «Назар Стодоля» спонукала П. Ніщинського написати до неї музичну вставку — «Вечорниці», із якої народилася популярна пісня «Закувала та сива зозуля».

ЦІКАВІ ФАКТИ

Всесвітнього визнання набув талант вихованки Львівської консерваторії співачки Соломії Крушельницької. Вона виступала з концертами в багатьох країнах Європи, Америки та Африки. Артистка співала на сценах Петербурга, Одеси, однак через заборону царської влади жодного разу не виступала в Києві.

Семен Гулак-Артемовський

Микола Лисенко

Михайло Вербицький

Визначте коротко (одним-двома реченнями) внесок перелічених вище  діячів в історію України.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Творчість Михайла Вербицького (1815—1870) мала велике значення для становлення національної самосвідомості населення західноукраїнських земель. Покладений ним на музику «Заповіт» Т. Шевченка здобув велику популярність у Галичині. А музика до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла України...» стала українським національним, а з 1992 р. — Державним гімном України.

Друга половина XIX ст. в українській музиці стала часом входження народної пісні в професійну музичну культуру. Відбулося не просто відтворення народної музики, а піднесення її до професійного рівня, перетворення пісні на сучасний у європейському розумінні музичний твір. Значний вплив на українську класичну музику мало хорове мистецтво.

Основоположником української класичної музики був Микола Лисенко, який написав опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», оперету «Чорноморці», опери для дітей «Пан Коцький», «Коза-дереза» тощо, що базувалися на величезному етнографічному матеріалі. Також він поклав на музику майже 80 творів із «Кобзаря» Т. Шевченка. Створений М. Лисенком варіант «Заповіту» Т. Шевченка ми співаємо й досі, а «Молитва за Україну» стала духовним гімном.

Значення М. Лисенка для української музичної культури є величезним, як і його творчий доробок. Маючи блискучу професійну підготовку (навчався в Лейпцигу та Петербурзі), він зумів увести в сучасну йому музику величезний етнографічний матеріал. Своєю творчістю він уперше спробував підсумувати період розвитку вітчизняної музики. М. Лисенко сформував і збагатив майже всі наявні в українській музиці творчі жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість, а педагогічною діяльністю заклав підвалини вищої спеціалізованої музичної освіти на українських землях.

У 1904 р. композитор М. Лисенко на кошти, зібрані українською громадськістю на святкування його ювілею, заснував музично-драматичну школу, що виховала чимало відомих українських музикантів, диригентів, співаків, режисерів, акторів. У 1911 р. в театрі М. Садовського було поставлено оперу М. Лисенка «Енеїда». Однак здійснити постановку опери «Тарас Бульба» композитор не зміг через заборону влади. Широкої популярності серед української громадськості набув музичний твір «Гімн» («Вічний революціонер...»), створений композитором на слова І. Франка.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Видатним композитором та музичним діячем був Анатоль Вахнянин, який організував і став першим директором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові. На основі українського фольклору він написав оперу «Купало», створив чимало сольних і хорових вокальних творів.

Композитор М. Леонтович створив оригінальні композиції на основі народних пісень «Щедрик», «Мак», «Дударик». Героїчну оперу «Кармалюк» написав К. Стеценко. Монументальна симфонія-кантата «Кавказ» за поемою Т. Шевченка належить до творчості західноукраїнського композитора С. Людкевича.

На західноукраїнських землях також слід відзначити творчість М. Вербицького, І. Лавровського, І. Воробкевича, А. Вахнянина та інших.

Висновки

• Друга половина XIX — початок XX ст. були складним і суперечливим періодом у розвитку української культури. Незважаючи на труднощі й за відсутності підтримки з боку держави, культура збагатилася визначними здобутками майже в усіх провідних галузях.

• Відбулося становлення національної літератури, театру та класичної музики на українських землях. Наприкінці XIX ст. вже було неможливо заперечувати існування національної української культури.